Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Амеліна В.І., Євграфової Є.П.,

Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 20 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 19 березня 2015 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.

Позов мотивувала тим, що рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 червня 2012 року ОСОБА_4 зобов'язано сплачувати аліменти на користь ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму на утримання двох неповнолітніх дітей. Натомість відповідач з 2012 року навмисно ухиляється від сплати аліментів, чим поставив її з дітьми у скрутне матеріальне становище, тому просила стягнути із нього пеню за прострочення сплати аліментів з 22 травня 2012 року до 01 травня 2014 року в сумі 49 360 грн 35 коп.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 двічі збільшувала розмір позовних вимог та у кінцевому результаті просила стягнути з відповідача на її користь пеню за прострочення сплати аліментів з 22 травня 2012 року до 30 листопада 2014 року в розмірі 81 738 грн 85 коп.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 20 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 19 березня 2015 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 пеню за прострочення сплати аліментів на неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, за період з 22 травня 2012 року до 30 листопада 2014 року в сумі 81 738 грн 85 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеній нормі ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позов, зазначав наступне.

З листопада 2002 року до листопада 2012 року сторони перебували у шлюбі, який заочним рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 20 листопада 2012 року розірвано.

У шлюбі у сторін народилися діти: син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком яких у свідоцтвах про народження записаний відповідач.

На підставі рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 червня 2012 року з ОСОБА_4 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 22 травня 2012 року і до досягнення дітьми повноліття.

Указане рішення суду звернуто до примусового виконання, однак з моменту його ухвалення відповідач належним чином не виконує свого обов'язку зі сплати аліментів, що підтверджується листами ВДВС Хмільницького МРУЮ від 30 травня 2014 року № 03-4310, від 24 грудня 2014 року № 03-9686, згідно з якими відповідач має заборгованість зі сплати аліментів.

Із розрахунку заборгованості з виплати аліментів станом на 01 грудня 2014 року, проти якого сторони не заперечували та вірність якого визнав відповідач в судовому засіданні, вбачається, що заборгованість ОСОБА_4 станом на 01 грудня 2014 року становить 18 187 грн 44 коп. (а. с. 138).

Про умисне ухилення відповідача від сплати аліментів на підставі ч. 3 ст. 61 ЦПК України свідчить ухвала Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 29 серпня 2014 року про обмеження ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України до виконання ним зобов'язань зі сплати аліментів, яким установлено, що ОСОБА_4, маючи неврегульовані аліментні зобов'язання, умисно та свідомо від них ухиляється (а. с. 97).

При цьому суд не знайшов підстав для зменшення розміру неустойки з огляду на те, що сімейний стан ОСОБА_4 не змінився, факт проживання з батьками-інвалідами та утримання їх відповідачем (а. с. 59, 60) спростовується його ж поясненнями щодо того, що він проживає в с. Уланів з ОСОБА_5, довідкою Уланівської сільської ради (а. с. 91). При цьому батьки відповідача отримують пенсії, його ОСОБА_5 працює (а. с. 92). Довідка щодо перенесених ОСОБА_4 протягом 2013 року-2014 років загальних захворювань, які в сукупності становлять 18 днів, не є підставою для зменшення суми пені. Факт перебування ОСОБА_4 на обліку в Центрі зайнятості з лютого 2013 року до червня 2014 року (а. с. 88, 95-96) та виконання ним за цей період п'яти днів громадських робіт також не впливають на розмір неустойки. Проживання сторін разом певний час після розірвання шлюбу не впливає на обов'язок відповідача сплачувати аліменти.

Проте з висновками судів погодитися не можна з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 червня 2012 року стягнуто з ОСОБА_4 аліменти на користь ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму на двох неповнолітніх дітей.

На а. с. 11 міститься повідомлення ОСОБА_4 від 30 травня 2014 року про наявність заборгованості за аліментами та доданий розрахунок заборгованості з травня 2012 року до квітня 2014 року.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) роз'яснено, що передбачена ст. 196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості. При розгляді справ про стягнення аліментів суд відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК повинен роз'яснювати сторонам їх відповідальність за прострочення сплати.

Подаючи заперечення на позов, ОСОБА_4 не прогоджувався з розрахунком заборгованості за аліментами, зазначав, що сплачені ним аліменти у квітні 2013 року в сумі 300 грн та у травні 2013 року в сумі 400 грн були віднесені в рахунок погашення заборгованості початкових періодів її виникнення. Також не були враховані платежі, здійснені у червні 2013 року - 250 грн, у грудні 2013 року - 200 грн, у січні 2014 року - 200 грн, у березні 2014 року - 200 грн.

Крім того, ОСОБА_4 зазначав, що з 06 лютого 2013 року до червня 2014 року перебував на обліку в центрі зайнятості, однак державний виконавець відповідні документи для відрахування аліментів із допомоги по безробіттю до центру зайнятості не направляв.

Подаючи апеляційну скаргу на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 20 січня 2015 року, ОСОБА_4 указував на те, що позивач протягом червня 2012 року - січня 2013 року до виконавчої служби з виконавчим листом не зверталася.

Також зазначав, що на його утриманні перебувають непрацездатні батьки, які хворіють та потребують матеріальної допомоги; він перебуває у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5, яка вагітна.

Таким чином, встановлення наявності вини ОСОБА_4 має суттєве значення для правильного вирішення справи з урахуванням обставин, зазначених останнім.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на порушення ст. 315 ЦПК України наведеного в повному обсязі не врахував, доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив та висновків про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції дійшов передчасно.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 20 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 19 березня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.