Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Євтушенко О.І.,

суддів: Амеліна В.І., Євграфової Є.П.,

Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до прокуратури м. Івано-Франківська, Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій та бездіяльності, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2015 року,

03 квітня 2006 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до держави в особі глави держави - Президента України, прокуратури м. Івано-Франківська, прокуратури Івано-Франківської області, третя особа - Державне казначейство України, про стягнення з держави за рахунок коштів державного бюджету справедливої сатисфакції заподіяної моральної шкоди, завданої: незаконним втручанням у діяльність суду при розгляді справи стосовно прав позивачів, у діяльність державної виконавчої служби; незаконним ухиленням від проведення повного, всебічного і неупередженого розслідування для встановлення важливих для позивачів обставин та виконання завдань кримінального судочинства з боку прокуратури м. Івано-Франківська; незаконним невиконанням своїх обов'язків щодо прокурорського нагляду та контролю при розгляді звернень позивачів прокуратурою Івано-Франківської області та недотриманням прокуратурою Івано-Франківської області вимог законодавства по боротьбі з корупцією при розгляді звернень позивачів; умисним затриманням, наданням неповної та недостовірної інформації; наданням незаконних переваг третім особам під час підготовки та прийняття рішень та допущенням проявів дискримінації позивачів з боку прокуратури м. Івано-Франківська та прокуратури Івано-Франківської області.

На відшкодування заподіяної моральної шкоди позивачі просили стягнути на їх користь по 5 тис. грн кожному.

24 лютого 2011 року позивачі подали заяву про відмову від позову в частині вимог до Президента України та Державного казначейства України та закриття в цій частині вимог провадження в справі.

Ухвалами Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2011 року заяву задоволено.

До участі в справі в якості співвідповідачів ухвалами Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 та від 15 травня 2014 року залучено Головне управління Державної казначейської служби України та Державну казначейську службу України.

Справа розглядалася судом неодноразово.

Останнім рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з держави в особі відповідного державного казначейства - Державної казначейської служби України - на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі по 5 тис. грн кожному.

У решті позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2015 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, або справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконання рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 вересня 2000 року в справі № 2-6004/2000 відділом ДВС Івано-Франківського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 2-6004/2000.

Згідно з поясненнями державного виконавця виконавчі листи в даному виконавчому провадженню повернуті стягувачам у зв'язку з відсутністю майна, про що свідчить відмітка в журналі вихідної кореспонденції ВДВС Івано-Франківського МУЮ за 2002 рік (а. с. 7, т. 2). Крім того, виконавче провадження було витребуване прокуратурою для перевірки, даного виконавчого провадження в архіві не виявлено (а. с. 31, т. 1).

У зв'язку із розглядом прокуратурою звернення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з приводу втрати виконавчого провадження № 2-6004/2000 листом від 17 березня 2005 року № 361с-05 прокуратурою м. Івано-Франківська на адресу судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області направлено запит з приводу можливості вирішення цивільної справи без зазначеного виконавчого провадження (а. с. 27).

20 березня 2005 року листом № 36/с-05 прокуратурою м. Івано-Франківська на адресу судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області направлено запит з приводу можливості без оригіналу виконавчого провадження № 2-6004/2000 перевірити законність усіх проведених ВДВС Івано-Франківського МУЮ виконавчих дій за зазначений у позовній заяві період (а. с. 29).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що мало місце незаконне втручання прокуратури м. Івано-Франківська у діяльність суду при розгляді справи стосовно прав позивачів, справа за позовом яких знаходилась на розгляді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області. У листах прокурор вимагав відповіді від судді про можливість ухвалення судового рішення за заявою позивачів без відповідних документів. На переконання суду першої інстанції, таке позапроцесуальне листування із суддею, який розглядає справу, суперечить Конституції України (254к/96-ВР) , Законам України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , "Про статус суддів" (2862-12) (чинний на час вчинення таких дій прокурором м. Івано-Франківська).

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, зазначав наступне.

Відповідно до ст. ст. 8, 20 Закону України "Про прокуратуру" прокурор вправі звертатися з відповідними запитами, які є обов'язковими для виконання, до підприємств, установ та організацій з метою отримання інформації.

Як вбачається із змісту вищевказаних запитів прокуратури м. Івано-Франківська до судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, підставами для звернення прокурора до суду була перевірка, яка на той час проводилась прокуратурою м. Івано-Франківська за зверненням позивачів з приводу втрати виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_5 моральної шкоди.

Відтак, звертаючись із запитами до судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, прокуратура м. Івано-Франківська діяла відповідно до наданих їй повноважень з метою розгляду звернення ОСОБА_3 та ОСОБА_4

У листі прокуратури не міститься даних, які б вказували на тиск чи вплив на суддю та прийняття того чи іншого рішення при розгляді конкретної справи.

Апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції не здобуто доказів того, що мали місце факти умисного незаконного ухилення від проведення повного, всебічного і неупередженого розслідування для встановлення важливих для позивачів обставин, виконання завдань кримінального судочинства з боку прокуратури м. Івано-Франківська та невиконання своїх обов'язків щодо прокурорського нагляду та контролю при розгляді звернень позивачів прокуратурою Івано-Франківської області.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачами не надано доказів, які б підтверджували факт неправомірних дій прокуратури щодо позивачів та заподіяння їм моральної шкоди.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За змістом ч. 6 ст. 1176 ЦК України вказана шкода відшкодовується на загальних підставах, що передбачає наявність складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Статтями 1166, 1167 ЦК України встановлено загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, в даному випадку предметом доказування є вина відповідачів, причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями відповідачів та спричинення моральної шкоди позивачам.

Відповідно до ст. ст. 10, 59, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність вищевказаних обставин.

Разом із тим на підтвердження своїх вимог позивачами зазначено лише перелік обставин, які, на їх думку, свідчать про незаконність дій органів прокуратури, а також посилання на особисті припущення щодо незаконності дій органів прокуратури, незаконність яких у встановленому законом порядку встановлена не була.

Висновки апеляційного суди є законними і обґрунтованими, відповідають наявним в справі доказам та встановленим обставинам; судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального закону та із правильним застосуванням норм матеріального права. Підстав для скасування рішення апеляційного суду колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.