6-24679св14 Про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - 01.07.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 23 травня 2014 року,

У червні 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 25 жовтня 2006 року між ним та ОСОБА_3 укладено кредитний договір на суму 61 293 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,08% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 23 жовтня 2026 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору, 25 жовтня 2006 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, згідно з яким позичальник передала в іпотеку банку належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 та земельні ділянки площею 0,0591 га та 0,1000 га, розташовані за цією ж адресою. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 12 квітня 2012 року склала 55 875,11 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 445 883 грн 38 коп. На вимоги банку про усунення порушень відповідач не реагує, кошти не повертає. З огляду на зазначене, позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1, земельні ділянки площею 0,0591 га та 0,1000 га, розташовані за цією ж адресою, що належать відповідачці на праві власності, шляхом продажу банком з укладенням від імені відповідачки договору купівлі-продажу; виселити відповідача та усіх осіб, які зареєстровані та/або проживають у даному будинку, а також стягнути з відповідачки понесені ним судові витрати.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 23 травня 2014 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 жовтня 2006 року у розмірі 55 875,11 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 445 883 грн 38 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки від 25 жовтня 2006 року, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 та земельні ділянки площею 0,0591 га та 0,1000 га, розташовані за цією ж адресою, що належать ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки - житлового будинку та земельних ділянок, шляхом продажу ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Визначено початкову ціну предмета іпотеки у розмірі 317 786 грн.

Виселено ОСОБА_3 із будинку АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у відповідному територіальному підрозділі Державної міграційної служби України.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позичальник належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, тому позивач вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте повністю погодитися із такими висновками судів попередніх інстанцій не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 25 жовтня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір на суму 61 293 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23 жовтня 2026 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 26 жовтня 2006 року було укладено договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку банку передано житловий будинок з господарськими спорудами загальною площею 69,0 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки площею 0,591 га та 0,1000 га, що розташовані за цією ж адресою.

Позичальник свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим згідно наданого банком розрахунку станом на 13 квітня 2012 року утворилася заборгованість у сумі 55 875,11 доларів США, що еквівалентно 445 883,38 грн, з яких: 46 555,13 доларів США - заборгованість за кредитом; 6 439,57 доларів США - заборгованість по процентам за користуванням кредитом; 1 200 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 1 680,41 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закону) в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

У матеріалах справи відсутні докази про отримання відповідачем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень або його відправлення.

Крім того, резолютивна частина рішення місцевого суду не відповідає вимогам п. 1 ст. 215 ЦПК України та ст. 39 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку" , в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно роз'яснень, викладених в п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) , резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Згідно із ч. 6 ст. 38 закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Відповідно до п. 13 договору іпотеки сторони оцінили предмет іпотеки, за згодою сторін у розмірі 317 786 грн. При цьому, вартість предмета іпотеки, зазначена у цьому пункті договору, є умовною вартістю предмета іпотеки на момент передачі його в іпотеку. Реалізація предмета іпотеки у випадку примусового стягнення (виконавчий напис, судове рішення або у випадку досудового врегулювання спору, передбаченого цим договором) буде здійснюватися за цінами, що реально склалися на аналогічне предмету іпотеки майно на момент його реалізації.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"

зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, судового рішення, яке набрало законної сили (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, зняття з реєстраційного обліку покладено на відділи у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України, а рішення суду про виселення і є остаточним рішенням, на підставі якого відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України зобов'язаний зняти відповідачів з реєстраційного обліку.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15 та, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції на зазначені вище вимоги закону уваги не звернув, не врахував вимоги ст. 39 Закону України "Про іпотеку", положення п. 13 договору іпотеки, у резолютивній частині рішення не зазначив: складові загального розміру заборгованості, що підлягають сплаті іпотекодержателем з вартості предмета іпотеки, початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; не з'ясував чи є згода між іпотекодавцем та іпотекодержателем щодо встановлення початкової ціни продажу предмета іпотеки; ухваливши рішення про виселення відповідачки, не встановив за рахунок яких коштів було придбано іпотечне майно; не взяв до уваги, що зняття особи з реєстраційного обліку покладено на відділи у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України та не врахував, що відповідний відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України до участі у справі в якості відповідача не залучений; у мотивувальній частині рішення не дослідів та не обґрунтував розмір заборгованості, яка підлягає стягненню: склад, розмір, строк прострочення та розмір штрафних санкцій, а зазначив лише загальний розмір заборгованості.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на допущені судом першої інстанції порушення вимог закону уваги не звернув; у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги; не перевірив законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення; не навів достатніх мотивів прийнятого ним рішення; не зазначив обставини, якими б спростовувалися доводи апеляційної скарги; та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами попередніх інстанцій не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції .