6-40915св14 Про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні майном - 01.07.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні майном, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 02 жовтня 2014 року,

У березні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні майном, посилаючись на те, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1.

Відповідач на даний час проживає у вказаному будинку та не бажає добровільно виселятись, не допускає на територію будинку, він не зареєстрований у спірному будинку, не є його власником чи наймачем та не має права на проживання в цьому будинку.

ОСОБА_3 просив його позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 16 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 02 жовтня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено.

Виселено ОСОБА_4 із житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що власником спірного будинку є ОСОБА_3 та його, як власника, права порушено.

Проте таких висновків суди дійшли передчасно.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таке ж положення відображено у ст. 3 ЦПК України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, заявник указує на те, що суду було достовірно відомо, що постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року у справі № 802/3623/13-а дане рішення державного реєстратора, яким було зареєстровано право власності за ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 визнано протиправним та скасовано, та, відповідно, ОСОБА_3 втратив право власності на цей житловий будинок, оскільки постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року в цій частині була залишена без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року. Надаючи перевагу тільки доводам і доказам позивача, суд порушив принцип рівності сторін перед законом і судом, гарантований ст. 129 Конституції України, ст. 5 ЦПК України.

Установлено, що право власності ОСОБА_3 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 31 березня 2011 року у справі № 2-37/11.

Вінницький окружний адміністративний суд, з висновками якого погодився Вінницький апеляційний адміністративний суд, розглядаючи справу № 802/3623/13-а, установив те, що рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 31 березня 2011 року у цивільній справі № 2-37/11, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 21 липня 2011 року, лише звернено стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 25 січня 2006 року в межах суми в розмірі 491 934 грн 62 коп. Відповідно до вказаного рішення суду, на підставі якого відповідачем було зареєстровано право власності за ОСОБА_3, не встановлено перехід права власності на предмет іпотеки, а лише визначено спосіб задоволення грошових вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Отже, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін; суд не надав жодної оцінки доводам відповідача про існування судового рішення, яке набрало законної сили та яким установлені факти, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору, суд обмежився лише поясненнями та доказами, наданими позивачем, таким чином обмеживши права ОСОБА_4; недоліків, допущених судом першої інстанції, не усунув та залишив рішення суду першої інстанції, яке не відповідало вимогам ст. 213 ЦПК України, без змін.

Зазначені порушення процесуального закону унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та є відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування ухвали апеляційного суду та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.