Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Амеліна В.І., Євграфової Є.П.,

Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Дніпропетровської міської ради, третя особа - Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2014 року

У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що є дочкою ОСОБА_4, яка все належне їй майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, заповіла позивачці. 29 травня 2012 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності на 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_1. За життя мати не встигла оформити державну реєстрацію права власності на вищезазначене майно, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла. У видачі свідоцтва на право спадщину нотаріусом було відмовлено у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 за життя не перереєструвала право власності на вказану земельну ділянку. З огляду на зазначене, позивач просила суд визнати за нею в порядку спадкування за заповітом право власності на 7/12 частин земельної ділянки по вулиці Подільскій, 5 в м. Дніпропетровську.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2013 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 7/12 часток земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4

Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2014 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спадкодавець ОСОБА_4 правомірно набула право на спадкування після смерті чоловіка належної йому частини земельної ділянки, але не встигла оформити державний акт на право власності на земельну ділянку у зв'язку зі смертю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що якщо за життя спадкодавець не набув право власності на земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває таке право у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_4 (а.с. 7).

08 листопада 2008 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким усе належне їй майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, усі майнові права та обов'язки, які належать їй на час посвідчення заповіту та належатимуть на день смерті, заповіла своїй доньці ОСОБА_3 (а.с. 5).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 травня 2012 року, виданого державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4, як дружині померлого ОСОБА_5, належить спадщина за законом, яка складається із Ѕ частини земельної ділянки площею 0,0475 га, призначеної для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які розташовані по АДРЕСА_1, та належали померлому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого Дніпропетровським міським управлінням земельних ресурсів 24 січня 2005 року, кадастровий номер НОМЕР_1 (а.с. 8).

29 травня 2012 року ОСОБА_4, як дружині ОСОБА_5, померлого 07 серпня 2008 року, видано свідоцтво про право власності на спільне сумісне майно подружжя, що складається з земельної ділянки площею 0,0475 га, призначеної для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 та належала померлому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого Дніпропетровським міським управлінням земельних ресурсів 24 січня 2005 року, кадастровий номер НОМЕР_1. (а.с.9)

Постановою державного нотаріуса від 17 липня 2013 року ОСОБА_3 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 на 7/12 часток зазначеної земельної ділянки, у зв'язку з відсутністю державної реєстрації права власності спадкодавця на спадкове майно (а.с. 6).

Таким чином, ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, за життя у встановленому порядку не оформила і не отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилася внаслідок смерті.

Згідно з частинами 1, 3, 5 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Як роз'яснено у п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" (v0005740-14) , суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна.

При цьому, наприклад, спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 правомірно набула після померлого чоловіка право на спадкування за законом на належну йому частину земельної ділянки, що підтверджується отриманими нею відповідними свідоцтвами про право власності та про право на спадщину за законом.

Отже, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що відсутність реєстрації права власності на земельну ділянку спадкодавцем у встановленому законом не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні норм матеріального та процесуального закону.

Враховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2014 року скасувати, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.