Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Київського національного торговельно-економічного університету в особі відокремленого підрозділу - Вінницького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету про скасування наказу про звільнення, зобов'язання працевлаштувати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 29 лютого 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із указаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що згідно з наказом від 01 вересні 2010 року № 256-К була прийнята на посаду доцента кафедри фінансів Вінницького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету (далі - КНТЕУ) за контрактом на конкурсній основі терміном на один рік по 31 серпня 2011 року.

01 вересня 2011 року згідно з наказом № 315к трудові відносини з нею продовжено.

На підставі наказу від 12 вересня 2011 року № 355к ОСОБА_4 знову було призначено на посаду доцента кафедри фінансів Вінницького торговельно-економічного інституту КНТЕУ за контрактом на три роки.

01 вересня 2014 року згідно з наказом № 299к її призначено на посаду доцента кафедри фінансів Вінницького торговельно-економічного інституту КНТЕУ за контрактом по 31 серпня 2015 року.

Позивач вказувала, що 28 липня 2015 року вона звернулась до відповідача із заявою, в якій просила у зв'язку із закінченням 31 серпня 2015 року дії укладеного контракту працевлаштувати її відповідно до фаху на підставі ст. 184 КЗпП України, оскільки на даний час виховує дитину віком до трьох років.

Однак, 31 серпня 2015 року відповідачем видано наказ № 321-к про звільнення її з посади доцента кафедри фінансів у зв'язку із закінченням терміну дії контракту, згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила суд визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 31 серпня 2015 року № 321к в частині її звільнення на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням терміну дії контракту; зобов'язати відповідача працевлаштувати її відповідно до спеціальності; стягнути із відповідача на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 15 698 грн 10 коп. та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2016 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 29 лютого 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення та ухвалу судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача із займаної посади відбулося з дотримання норм трудового законодавства, з умовами контракту ОСОБА_4 була ознайомлена та погодилась на них, включаючи визначення строку його дії.

При цьому, суд зазначив, що відповідачем було виконано вимоги ст. 184 КЗпП України щодо працевлаштування позивача, проте за результатами конкурсного відбору на зайняття запропонованої посади її не було рекомендовано вченою раду інституту.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення та ухвала судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 29 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.