Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: Гвоздика П.О., Амеліна В.І., Євтушенко О.І., Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Черкаське обласне управління АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та неповнолітніх: ОСОБА_11 і ОСОБА_12, третя особа - орган опіки і піклування Уманської райдержадміністрації, про примусове виселення із житлового будинку, за касаційними скаргами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2015 року,

У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк") в особі філії - Черкаське обласне управління ПАТ "Ощадбанк" звернулося до суду з позовом, мотивуючи його тим, що 22 жовтня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі - ВАТ "Ощадбанк") в особі філії - Уманське відділення № 225 ВАТ "Ощадбанк" (правонаступник ПАТ "Ощадбанк" в особі ТВБВ 10023/0349 філії - Черкаське обласне управління АТ "Ощадбанк") та ОСОБА_7 був укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 7880, згідно з яким останній було надано кредит в розмірі 107 тис. грн терміном до 21 вересня 2014 року зі сплатою 21,5 % річних за користування кредитними коштами.

23 жовтня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_7, між позивачем та відповідачем ОСОБА_6 був укладений іпотечний договір № 7880, посвідчений 23 жовтня 2008 року приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу Андрух С.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 3112.

Згідно з умовами іпотечного договору відповідачі передали позивачу в іпотеку нерухоме майно, в тому числі житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 71,7 кв. м, житловою - 44,3 кв. м з надвірними спорудами, який належить відповідачам на праві спільної сумісної власності (договір дарування житлового будинку, посвідчений 07 квітня 2004 року за реєстровим № 983).

У позовній заяві позивач вказує, що у зв'язку з порушенням ОСОБА_7 умов кредитного договору позивач звернувся до нотаріуса про вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок у позасудовому порядку. Такий напис був вчинений та зареєстрований в державному реєстрі за № 8390.

Уманським районним відділом державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження згідно з виконавчим написом № 8390 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: на спірний житловий будинок.

26 липня 2013 року проведена експертна оцінка житлового будинку з надвірними спорудами. 19 лютого 2014 року позивачем направлено відповідачам письмові вимоги про звільнення житлового будинку протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.

У зазначений строк відповідачі не звільнили переданий в іпотеку житловий будинок, тому позивач змушений звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 грудня 2014 року у задоволенні позову ПАТ "Ощадбанк" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2015 року рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нове рішення. Позов ПАТ "Ощадбанк" задоволено частково. Виселено ОСОБА_6 та ОСОБА_7 із житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційних скаргах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять скасувати рішення апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2015 року, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Перевіривши доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 жовтня 2008 року між сторонами був укладений кредитний договір, який відповідач ОСОБА_7 належним чином не виконувала і має заборгованість в сумі 83 215 грн 98 коп.

На забезпечення виконання кредитного договору сторони 23 жовтня 2008 року уклали договір іпотеки № 7880, відповідно до якого відповідачі передали позивачу в іпотеку нерухоме майно, в тому числі житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 71,7 кв. м, житловою - 44,3 кв. м з надвірними спорудами.

У зв'язку з порушенням ОСОБА_7 умов кредитного договору позивач звернувся до нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок у позасудовому порядку. Такий напис був вчинений 16 серпня 2011 року та зареєстрований в державному реєстрі за № 8390.

Відмовляючи в задоволенні вищевказаних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про виселення були направлені позивачем лише ОСОБА_7 та ОСОБА_6, іншим відповідачам вимога про примусове виселення банком не направлялась.

Відповідач ОСОБА_7 щомісячно в рахунок погашення боргу сплачує 500 грн, а відповідно до п. 1.4 іпотечного договору від 23 жовтня 2008 року № 7880 на період дії цього договору предмет іпотеки залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, тобто іпотекодержатель на даний час не має права порушувати питання про примусове виселення усіх відповідачів із спірного будинковолодіння.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що на виконання ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" позивач 12 лютого 2014 року направив відповідачам: ОСОБА_7 та ОСОБА_6 письмові вимоги про необхідність в місячний строк з моменту отримання цієї вимоги в добровільному порядку звільнити жиле приміщення по АДРЕСА_1, які були отримані відповідачами, що підтверджується їх підписами на даних вимогах.

З довідки, виданої Берестівецькою сільською радою Уманського району Черкаської області від 05 червня 2014 року № 163, вбачається, що в житловому будинку АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки, зареєстровані: ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12

Однак з матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_8, ОСОБА_7 та їх неповнолітні діти: ОСОБА_11, ОСОБА_12 дійсно проживають у житловому будинку АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою Городецької сільської ради від 01 листопада 2013 року № 428/02-18, актом про підтвердження факту проживання від 14 серпня та від 25 листопада 2014 року, листом Городецької сільської ради від 03 вересня 2014 року № 02-10/152.

Колегія суддів апеляційного суду взяла до уваги, що на момент укладення договору іпотеки між ВАТ "Ощадбанк" в особі філії - Уманське відділення № 225 ВАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_7, неповнолітні ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, які є онуками боржника, ні права власності на предмет іпотеки, ні права користування предметом іпотеки не мали, оскільки народилися після укладення договору про іпотечний кредит від 23 жовтня 2008 року № 7880.

Зобов'язання за кредитним договором є простроченим повністю і часткова сплата заборгованості не може бути перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з предмета іпотеки. Крім того, з часу вчинення виконавчого напису за відповідачем залишається борг в сумі 83 215 грн 98 коп.

Проте з таким висновком суду повністю погодитись не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак результат аналізу зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15.

Суд апеляційної інстанції не врахував того, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої ст. 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення ст. 40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК, та на порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України належним чином не з'ясував, чи було придбане іпотечне майно за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, та чи є підстави для надання іншого постійного жилого приміщення особі, яку виселяють, про яке повинно бути зазначено в рішенні суду.

З огляду на допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, ухвалу апеляційного суду необхідно скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах

Касаційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2015 року скасувати, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.