360/3040/13-ц Про визнання неправомірним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку - 22.06.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Козинцівської сільської ради Бородянського району Київської області, третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним державного акта, скасування витягу про державну реєстрацію земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого будинку, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Козинцівської сільської ради Бородянського району Київської області, третя особа - ОСОБА_5, про визнання неправомірним та скасування рішення Козинцівської сільської ради Бородянського району Київської області, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 - на рішення апеляційного суду Київської області від 16 грудня 2015 року,

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з даним позовом, у якому з урахуванням уточнень просила визнати недійсним та скасувати державний акт на земельну ділянку площею 0,1412 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_1, виданий 08 вересня 2006 року на ім'я ОСОБА_5, серії НОМЕР_1, кадастровий номер НОМЕР_2, скасувати реєстрацію права власності на цю земельну ділянку на ім'я ОСОБА_7, усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, площею 0,1001 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка розташована по АДРЕСА_2 шляхом зобов'язання ОСОБА_8 знести паркан та незавершений будівництвом будинок за його власний рахунок, не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка належить їй на праві власності на підставі державного акта серії НОМЕР_4, кадастровий номер НОМЕР_3.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням 27 сесії 4 скликання Козинцівської сільської ради Бородянського району Київської області від 23 грудня 2005 року їй передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,1001 та для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 На підставі вказаного рішення 31 січня 2007 року вона отримала державний акт на право приватної власності. Актом про погодження та встановлення в натурі (на місцевості) зовнішньої межі земельної ділянки та про передачу на зберігання межових знаків їй із сусідами було погоджено межі суміжних земельних ділянок. У державному акті зазначено опис земельної ділянки: від Л до Б - землі ОСОБА_9, від Б до В - ОСОБА_10, від В до Г- землі ОСОБА_11, від Г до Д - землі сільської ради, від Д до А - вулиця Мічуріна.

Посилаючись на те, що ОСОБА_5 користується її (позивачки) земельною ділянкою, зокрема загородила її парканом, ОСОБА_3 просила позов задовольнити.

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, мотивуючи тим, що він є власником земельної ділянки, площею 0,1412 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої по АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 17 травня 2013 року. Державну реєстрацію права власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав на нерухоме майно проведено приватним нотаріусом Бородянського районного нотаріального округу Київської області Королем Р.А., право власності зареєстровано 17 травня 2013 року за № 964822, розділ № 61208732210. Посилання ОСОБА_3 на те, що земельна ділянка, яка належить йому, по АДРЕСА_1 накладається на земельну ділянку, яка була надана їй по АДРЕСА_2, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки земельна ділянка по АДРЕСА_2 надавалась ОСОБА_3 вже після того, як був виданий державний акт на право власності на землю ОСОБА_13 (07 липня 2004 pоку), у подальшому ОСОБА_5 (08 вересня 2006 pоку), а тому при розробленні проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_3 повинні були бути враховані зовнішні межі суміжної земельної ділянки. Але ОСОБА_3 приватизувала земельну ділянку площею 0,1001 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 без погодження меж між власниками сусідніх земельних ділянок, без розроблення проекту відведення земельної ділянки, без погодження проекту відведення земельної ділянки з органом по земельних ресурсах, природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини.

З урахуванням наведеного ОСОБА_4 просив усунути перешкоди в користуванні та володінні земельною ділянкою площею 0,1412 га по АДРЕСА_1, яка належить йому на праві особистої власності, а саме: визнати неправомірним та скасувати рішення 27 сесії 4 скликання Козинцівської сільської ради Бородянського району Київської області від 23 грудня 2005 року про передачу ОСОБА_3 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 0,1001 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 Бородянського району Київської області; визнати неправомірним та скасувати державний акт серії НОМЕР_5, виданий Бородянським районним відділом земельних ресурсів від 31 січня 2007 року на ім'я ОСОБА_3, кадастровий номер НОМЕР_3, на право власності на земельну ділянку площею 0,1001 га, що розташована по АДРЕСА_2 Бородянського району Київської області, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд; скасувати реєстрацію права власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_3, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,1001 га, що розташована по АДРЕСА_2 Бородянського району Київської області, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 15 червня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1412 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_1, виданий 08 вересня 2006 року на ім'я ОСОБА_5, серії НОМЕР_1, кадастровий НОМЕР_2.

Скасовано реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1412 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_1, кадастровий НОМЕР_2, на ім'я ОСОБА_5

Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_3 її земельною ділянкою, площею 0,1001 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка розташована по АДРЕСА_2 Бородянського району Київської області, шляхом зобов'язання ОСОБА_4 знести паркан та незавершений будівництвом будинок за його власний рахунок та не чинити перешкод ОСОБА_3 у користуванні земельною ділянкою, яка належить їй на праві власності на підставі державного акта серії НОМЕР_5, кадастровий НОМЕР_3.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 16 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування державного акта на земельну ділянку та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку скасовано, ухвалено нове рішення у цій частині про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення місцевого суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судові рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами встановлено, що рішенням 27 сесії 4 скликання Козинцівської сільської ради Бородянського району Київської області від 23 грудня 2005 року ОСОБА_3 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,1001 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 31 січня 2007 року отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1001 га, серії НОМЕР_4, кадастровий номер НОМЕР_3, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка розташована по АДРЕСА_2 Бородянського району Київської області.

Згідно з актом про погодження та встановлення в натурі (на місцевості) зовнішньої межі земельної ділянки та про передачу на зберігання межових знаків землекористувачу між позивачкою та її сусідами було погоджено межі суміжних земельних ділянок. У державному акті зазначено опис земельної ділянки: від А до Б - землі ОСОБА_9, від Б до В - ОСОБА_10, від В до Г - ОСОБА_11, від Г до Д - землі сільської ради, від Д до А - вул. Мічуріна.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування від 17 вересня 2004 року ОСОБА_14 подарувала ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,3674 га, надану для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території АДРЕСА_1 На підставі вказаного договору дарування ОСОБА_5 08 вересня 2006 року одержала державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,1412 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_2.

17 травня 2013 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу вказану земельну ділянку ОСОБА_5 продала ОСОБА_4

Відповідно до висновку експерта від 15 квітня 2015 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи при співставленні каталогу координат кутів зовнішніх меж земельної ділянки ОСОБА_3, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,1001 га, що розташована по АДРЕСА_2, та земельної ділянки ОСОБА_4, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,1412 га по АДРЕСА_1 було встановлено накладення земельних ділянок. Площа накладення становить 0,02522 га (252,2 кв. м) та має трапецеподібну форму в плані. За результатом проведення співставлення встановлено, що фактичне землекористування співвласниками досліджуваних земельних ділянок не відповідає межам, зазначеним у правовстановлюючих документах.

Ухвалюючи рішення про задоволення первинного позову ОСОБА_3 та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, застосувавши норми ст. ст. 12, 18, 96, 118, 121, 126, 152, 158 ЗК України, ст. ст. 321, 325 ЦК України, виходив із відсутності доказів про те, що саме ОСОБА_3 було порушено межі земельних ділянок, зазначені у правовстановлюючих документах, а також із того, що саме земельна ділянка ОСОБА_4 накладається на земельну ділянку ОСОБА_3

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування державного акта на земельну ділянку та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у позові, виходив із відсутності доказів того, на якій стадії переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого відбулося накладення земельних ділянок.

Проте погодитися з висновками судів не можна.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка, що розташована по АДРЕСА_1, належала на праві особистої приватної власності ОСОБА_14 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 07 липня 2004 року, виданим на підставі рішення 2 сесії 22 скликання Козинцівської сільської ради Бородянського району Київської області від 16 грудня 1994 року.

17 вересня 2004 року ОСОБА_14 відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування земельної ділянки відчужила її на користь ОСОБА_5, яка у свою чергу 17 травня 2013 року відчужила земельну ділянку на користь ОСОБА_4, який зареєстрував право власності на неї.

Суміжна земельна ділянка площею 0,10 га, що розташована по АДРЕСА_2, належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_3 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 31 січня 2007 року, виданого на підставі рішення Козинцівської сільської ради від 23 грудня 2005 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення первинного позову та про відмову у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_2 з дотриманням норм Земельного кодексу України (2768-14) .

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю гарантується, набувається і реалізується громадянами України на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до п. п. "а", "б", "в" ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Відповідно до зазначеної норми закону встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) здійснюється на підставі технічної документації з землеустрою, що посвідчує розмір і розташування земельної ділянки.

Згідно з п. "г" ч. 1 ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати право власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

З матеріалів справи вбачається, що оспорювана земельна ділянка площею 0,1412 га, що розташована по АДРЕСА_1, належить на праві приватної власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 17 травня 2013 року.

До моменту отримання земельної ділянки у власність ОСОБА_4 зазначена земельна ділянка належала ОСОБА_11 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 07 липня 2004 pоку, а в подальшому - ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 17 вересня 2004 року.

Державний акт на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1001 га по АДРЕСА_2 було видано 31 січня 2007 pоку, тобто значно пізніше, ніж державний акт на ім'я ОСОБА_11, а потім ОСОБА_5

Дійшовши висновку про те, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_4, по АДРЕСА_1 накладається на земельну ділянку, яка була виділена ОСОБА_3, по АДРЕСА_2 суд першої інстанції не звернув уваги на те, що земельна ділянка ОСОБА_3 виділялась уже після того, як був виданий державний акт на право власності на землю спочатку ОСОБА_11 (07 липня 2004 pоку), а потім ОСОБА_5 (17 вересня 2004 pоку).

Зазначені обставини залишились поза увагою й апеляційного суду.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_3 посилалась на неправомірність набуття права власності за земельну ділянку стороною відповідача. Зокрема, зазначала, що рішення Козинцівської сільської радиБородянського району Київської області від 16 грудня 1994 року, на підставі якого був виданий державний акт про право власності на земельну ділянку від 07 липня 2004 року на ім'я ОСОБА_11, сільською радою не приймалось.

Проте суди, обмежившись дослідженням тих обставин, на які посилалася позивачка, залишили без належної оцінки доводи відповідача у справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки та також указано, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судам слід надати належну оцінку всім доводам сторін у справі, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50).

Наведене свідчить, що як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 3 ст. 335 ЦПК України встановлено, що суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у процесі якого суду слід урахувати наведене.