Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Амеліна В.І., Євграфової Є.П.,

Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 15 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 11 березня 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей.

Посилався на те, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. В період шлюбу в них народилося троє дітей: син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3. Відповідач з 25 листопада 2014 року по даний час не працює, матеріальну допомогу на дітей не надає, тому просить стягнути аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі по 50 грн на кожну дитину щомісяця.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 15 січня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 11 березня 2015 року рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 15 січня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття і не перекладати свої обов'язки на державу, обґрунтовуючи тим, що позивач з відповідачкою проживають спільно та зобов'язані утримувати дітей, що проживають разом з ними.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 березня 1989 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб Довговільською сільською радою народних депутатів Володимирецького району Рівненської області.

У період перебування у шлюбі у них народилося троє дітей: син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Згідно з довідкою від 25 листопада 2014 року № 1347, виданою виконкомом Берестівської сільської ради, відповідачка з 12 липня 2012 року ніде не працює.

Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частиною 3 статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із ч. 1 ст. 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших підстав, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

При цьому ч. 3 ст. 182 СК України визначено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 СК України, якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру, передбаченого ч. 2 ст. 182 СК України, то дитині призначається відповідно до закону державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

На порушення зазначених вимог закону суд першої інстанції не врахував матеріальний стан платника аліментів і дійшов помилкового висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог лише з тих підстав, що позивач разом з відповідачкою хоче обов'язки з утримання дітей покласти на державу, оскільки розмір аліментів визначає суд з урахуванням усіх обставин справи та вимог ст. ст. 181- 184 СК України і відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України не виконав, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув, не перевірив доводів апеляційної скарги, не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи.

За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 15 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 11 березня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.