Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Дьоміної О.О.,

Парінової І.К.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Партнер" про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання договорів дарування недійсними та визнання права власності на майно, за касаційною скаргою ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_7, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 01 квітня 2015 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Партнер" про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання договорів дарування недійсними та визнання права власності на майно, посилаючись на те, що з кінця 2002 року вона та ОСОБА_3 стали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу, 01 червня 2006 року офіційно зареєстрували шлюб. За час спільного проживання ними було придбане наступне майно: квартира АДРЕСА_1; квартира АДРЕСА_2; нежилі приміщення №№ 1-11, загальною площею 105,80 кв. м у медичному центрі, розташованому по АДРЕСА_3; автомобіль "Honda Accord", державний реєстраційний номер НОМЕР_1; автомобіль "Toyota Land Cruiser", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску. 26 жовтня 2012 року рішенням суду їх шлюб було розірвано. До розірвання шлюбу ОСОБА_3 без її згоди відчужив належне їм спільне майно за цивільно-правовими угодами, згоди на укладення яких вона не надавала, а тому вважає, що договори дарування та купівлі-продажу, укладені з відповідачами, повинні бути визнані недійсними з підстав встановлених ст. ст. 203, 215 ЦК України. Посилаючись на викладене, позивач просила встановити факт проживання ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з 2002 року; визнати майно: квартиру АДРЕСА_1; квартира АДРЕСА_2; нежилі приміщення №№ 1-11, загальною площею 105,80 кв. м у медичному центрі по АДРЕСА_3; автомобіль "Honda Accord", державний реєстраційний номер НОМЕР_1; автомобіль "Toyota Land Cruiser", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, спільним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнати недійсними: договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1; договір дарування квартири АДРЕСА_2; договір дарування нежилих приміщень №№ 1-11, загальною площею 105,80 кв. м у медичному центрі по АДРЕСА_3; договір купівлі-продажу автомобіля "Toyota Land Cruiser", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ "Євро-Партнер".

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 квітня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано, що автомобіль "Toyota Land Cruiser", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 був спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3

У решті відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 01 квітня 2015 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 квітня 2014 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля "Toyota Land Cruiser", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, від 31 березня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Партнер".

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_7, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу направити на новий розгляд.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що перебування ОСОБА_2 до 23 травня 2006 року у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 виключає можливість встановлення факту її спільного проживання однією сім'єї з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу у спірний період, оскільки позивач не могла перебувати у двох шлюбах (зареєстрованому та фактичному) одночасно та мати одночасно взаємні права та обов'язки подружжя у цих шлюбах, тому майно придбане в цей період також не може вважатися спільною сумісною власністю. Що стосується нежилих приміщень з № 1 по № 11 (групи приміщень № 375) медичний центр, загальною площею 105,80 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_3 вони є особистою власністю ОСОБА_3, оскільки встановлено, що 15 листопада 2004 року ОСОБА_3 уклав договір про участь у Фонді фінансування будівництва № 638-НП та 30 листопада 2004 року 100% про інвестував його за рахунок особистих коштів. Джерелом для придбання спірного нежилого приміщення були кошти отримані від продажу гаражного боксу НОМЕР_3 (в сумі 5 тис. доларів США), який належав батьку ОСОБА_3 та кошти від продажу квартири АДРЕСА_5 (в сумі 27 тис. доларів США), яка належала матері ОСОБА_3 Наведене свідчить про те, що ОСОБА_3 довів джерело коштів, за які придбав спірне нежиле приміщення у власність, тобто вказане майно є особистою власністю ОСОБА_3

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи в скасованій частині нове рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля апеляційний суд указував на те, що ОСОБА_3 не доведено те, що спірний автомобіль є його особистою власністю.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині, що не скасована рішенням апеляційного суду, та апеляційний суд ухвалюючи нове рішення в скасованій частині правильно встановили характер спірних правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішили спір з урахуванням конкретних обставин справи з дотриманням норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338- 341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень, та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_7, відхилити, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 квітня 2014 року в частині залишення без змін рішенням апеляційного суду м. Києва від 01 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 01 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.