Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Дьоміної О.О.,

Парінової І.К.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 03 березня 2015 року,

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 21 березня 2007 року між TOB "Український промисловий банк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 53Ж/ДК-07, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 40 тис. доларів США до 20 лютого 2017 року зі сплатою 11,5 % річних за користування кредитними коштами.

В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між TOB "Український промисловий банк", ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як поручителем, 21 березня 2007 року укладено договір поруки № 53Ж/ДП-07, відповідно до якого остання поручилась перед кредитором за виконання позичальником його кредитних зобов'язань.

30 червня 2010 року між TOB "Український промисловий банк", ПАТ "Дельта Банк" та Національним банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань від TOB "Український промисловий банк" до ПАТ "Дельта Банк".

В зв'язку з невиконанням позичальником грошових зобов'язань станом на 28 липня 2014 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 612 549 грн 13 коп., яку позивач просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 18 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 03 березня 2015 року, позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "Дельта Банк" в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором від 21 березня 2007 року, яка утворилася станом на 28 липня 2014 року, у розмірі 612 549 грн 13 коп., яка складається із: заборгованість за кредитом - 369 859 грн 46 коп.; відсотки - 211 661 грн 76 коп.; комісія - 31 027 грн 91 коп.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та закрити провадження у справі у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

У зв'язку з порушенням боржником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор надіслав поручителю 28 квітня 2010 року претензію та досудову вимогу від 28 грудня 2012 року, про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних із ним платежів.

Отже, у разі зміни кредитором на підставі частини другої ст. 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати.

Разом із тим, як установлено судами, на цьому наполягала й ОСОБА_3, що нею не було і не могло бути отримано дані вимоги, оскільки з 30 червня 2009 року вона не проживала за адресою, зазначеною у повідомленнях, а саме: АДРЕСА_1, що підтверджується паспортними даними про зняття її з реєстраційного обліку з даної адреси і реєстрації у АДРЕСА_2. Крім зазначеного, позивачем не надано суду доказів відправлення і отримання ОСОБА_3 зазначених вимог про дострокове погашення кредиту. За таких обставин, договір поруки не є припиненим.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18 грудня 2014 року та ухвала апеляційного суду Житомирської області від 03 березня 2015 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх постановленні, та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 03 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.