Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі :

Колодійчука В.М., Кафідової О.В., Фаловської І.М., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області, третя особа - Лубенське комунальне підприємство МБТІ, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності та розподіл спільного сумісного майна подружжя, за касаційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 03 лютого 2015 року,

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати нежитлову будівлю "А1" мийки автотранспорту по АДРЕСА_1, площею 135 кв. м., що становить 4/5 частини (вартістю) від загального об'єкту мийки, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4; визнати недійсним свідоцтво від 02 серпня 2011 року, видане на ім'я ОСОБА_5 з часткою власності 1/1 на вказане майно; розділити спільне сумісне майно подружжя, виділивши ОСОБА_5 нежитлову будівлю "А1" мийки автотранспорту по АДРЕСА_1, площею 135 кв. м., що становить 4/5 частини від загального об'єкту мийки; стягнути з ОСОБА_5 на її користь 251 445 грн. в рахунок компенсації 2/5 частини мийки автотранспорту, як її частки у спільній сумісній власності подружжя.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 07 жовтня 1998 року між нею та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, після укладення якого вони проживали в м. Києві, де працювали і отримували заробітну плату, а навесні 2005 року переїхали на постійне проживання в м. Лубни, де вирішили побудувати мийку для автотранспорту за рахунок спільних коштів, зароблених за час проживання в шлюбі.

Відповідач звернувся до міської ради з проханням виділити земельну ділянку під автомобільну мийку, а в подальшому на цій ділянці вони почали будівництво, яке вели своїми силами, своїми засобами та за свої кошти, яке закінчили восени 2005 року. Згідно відповідного рішення від 26 жовтня 2005 року було затверджено акт державної технічної комісії про прийняття закінченої будівництвом мийки автотранспорту. Вказане майно в той час не було зареєстровано у відповідних органах БТІ, що підтверджується рішенням Лубенського міськрайонного суду від 18 липня 2008 року.

02 серпня 2011 року ОСОБА_5 отримав у виконавчому комітеті Лубенської міської ради свідоцтво про право власності, яке 08 серпня 2011 року зареєстрував у Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Позивач вважає, що відповідачами були порушені норми матеріального права, оскільки в зазначеному майні частки обох з подружжя мають бути рівними, що в свою чергу дає їй право звертатись до суду про визнання її права власності на 1/2 частину цього майна та з проханням про визнання недійсним свідоцтва про право власності, тому просила задовольнити позов.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 червня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 03 лютого 2015 року рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 червня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано нежитлову будівлю "А-1" мийки автотранспорту по АДРЕСА_1, площею 135 кв. м., що становить 4/5 частини вартістю 502 445 грн від загального об'єкту мийки, - спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 251 455 грн в рахунок компенсації вартості частки у спільному майні подружжя.

У задоволенні інших вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 2 911 грн 40 коп. судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_4 у своїй касаційній скарзі просить змінити рішення апеляційного суду Полтавської області від 03 лютого 2015 року додатково стягнувши на її користь судові витрати.

Касаційні скарги обґрунтовані порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши в межах касаційних скарг правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Ухвалюючи у справі судове рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що за час зареєстрованого шлюбу сторони не стали власниками побудованого приватним підприємцем ОСОБА_5 об'єкта нерухомості приміщень мийки автотранспорту по АДРЕСА_1, оскільки зазначене майно за ними зареєстровано не було та відсутні правові підстави для визнання недійсним свідоцтва про право власності від 02 серпня 2011 року.

Апеляційний суд з такими висновками міськрайонного суду не погодився та встановив, що матеріалами справи доведено, що спірне нерухоме майно побудовано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 під час перебування у шлюбі за їх спільні кошти, що також установлено рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 липня 2008 року, яке набрало законної сили, а тому є спільною сумісною власністю подружжя. Висновки міськрайонного суду про те, що спірне нерухоме майно побудовано ОСОБА_5 як приватним підприємцем не відповідають встановленим по справі обставинам та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Враховуючи те, що спірний об'єкт нерухомості не можна поділити без втрати його цільового призначення, позовні вимоги ОСОБА_4 в частині розподілу спільного сумісного майна подружжя та виділ ОСОБА_5 нежитлової будівлі "А-1" мийки автотранспорту по АДРЕСА_1, площею 135 кв. м., що становить 4/5 частини від загального об'єкту мийки, задоволенню не підлягають.

Натомість, підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_5 на її користь 251 445 грн компенсації вартості частки у спільному майні подружжя, як установлено висновком судової будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2012 року, та з огляду на приписи ст. ст. 370, 364 ЦК України.

Колегія суддів не знайшла підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на мийку автотранспорту з огляду на те, що свідоцтво про право власності, видане органом місцевого самоврядування на виконання своїх функціональних обов'язків не є правочином в розумінні ст. 202 ЦК України, а тому до нього не можуть застосовуватися положення ст. 203, 215, 229, 230 ЦК України.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішено апеляційним судом у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України та відомостей зібраних у справі документів.

Доводи касаційних скарг та наявні в матеріалах справи документи не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційні скарги.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 03 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.