Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Коротуна В.М., Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Державного підприємства "Державне управління комплексного забезпечення" про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою Державного підприємства "Державне управління комплексного забезпечення" на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 січня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства "Державне управління комплексного забезпечення" (далі - ДП "Державне управління комплексного забезпечення") про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що працювала у відповідача на посаді юрисконсульта з питань запобігання та виявлення корупції з 16 січня 2014 року. 16 травня 2014 року відповідачем видано наказ № 62 про скорочення чисельності і штату працівників та про звільнення працівників відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Наказом від 28 липня 2014 року її було звільнено з посади юрисконсульта з питань запобігання та виявлення корупції у зв'язку зі скороченням штату за п.1 ст. 40 КЗпП України 28 липня 2014 року.

Вважаючи своє звільнення незаконним, позивачка уточнивши позовні вимоги, просила визнати незаконним та скасувати пункт 3 наказу директора ДП "Державне управління комплексного забезпечення" № 28-о від 28.07.2014 року " Про вивільнення працівників" відносно ОСОБА_4

Також просила поновити її на роботі на вказаному підприємстві на посаді юрисконсульта з питань запобігання та виявлення корупції та стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 липня 2014 року до дня поновлення на роботі.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 27 січня 2015 року, позов задоволено. Визнано незаконним пункт 3 наказу ДП "Державне управління комплексного забезпечення" Державної фінансової інспекції України від 28 липня 2014 року № 28-о стосовно звільнення ОСОБА_4 з посади юрисконсульта з питань запобігання та виявлення корупції у зв`язку зі скороченням штату за п.1 статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_4 з 28 липня 2014 року на посаді юрисконсульта з питань запобігання та виявлення корупції ДП "Державне управління комплексного забезпечення" Державної фінансової інспекції України.

Стягнуто з ДП "Державне управління комплексного забезпечення" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 46 269,96 грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах сум виплати за один місяць.

Стягнуто з ДП "Державне управління комплексного забезпечення" Державної фінансової інспекції України на користь держави судовий збір у розмірі 462,69 грн.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку та судового збору змінено.

Зменшено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з ДП "Державне управління комплексного забезпечення" на користь ОСОБА_4 з суми 46 269,96 грн. до суми 44 867,84 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ДП "Державне управління комплексного забезпечення" просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню.

Згідно з частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, докази та обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження апеляційного суду і при їх дослідженні та встановленні судом дотримані норми процесуального та матеріального права.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про те, що звільнення ОСОБА_4 було проведено з порушенням вимог чинного законодавства.

Також суд апеляційної інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку та судового збору та вірно стягнув з ДП "Державне управління комплексного забезпечення" на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 44 867,84 грн.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись ч.2 ст. 332, ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Державного підприємства "Державне управління комплексного забезпечення" відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 січня 2015 року в незміненій частині та рішення апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.