752/300/15-ц Про виселення осіб із займаних ними жилих приміщень - кімнат в гуртожитку без надання іншого жилого приміщення, та стягнення з осіб заборгованість з оплати комунальних послуг та за користування житлом - 15.06.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Київського національного університету імені Тараса Шевченка до ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про стягнення заборгованості та виселення, за касаційними скаргами ОСОБА_7 та Київського національного університету імені Тараса Шевченка на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року,

У січні 2015 року Київський національний університет імені Тараса Шевченка звернувся до суду із указаним позовом та просив суд виселити відповідачів із займаного ними жилого приміщення - кімнат № № 522/2, 523/3 в гуртожитку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та стягнути з них заборгованість з оплати комунальних послуг та за користування житлом в сумі 34 098 грн, посилаючись на те, що в грудні 2011 року припинив свою дію договір, на підставі якого було вселено відповідачів до гуртожитку, а тому вони проживають в гуртожитку без правових підстав та не сплачують в повному обсязі плату за користування житлом та комунальні послуги.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року позов Київського національного університету імені ТарасаШевченка задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 солідарно суму заборгованості у розмірі 16 128 грн 51 коп. на користь Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Стягнуто на користь Київського національного університету імені Тараса Шевченка із ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 солідарно кошти у сумі 30,0 грн із оплати судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року скасовано в частині вирішення вимог про виселення та ухвалено в цій частині нове рішення, яким виселено ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_10

В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права.

У касаційній скарзі Київський національний університет імені Тараса Шевченка просить скасувати судові рішення у частині стягнення заборгованості та ухвалити у цій частині нове рішення про стягнення заборгованості повністю, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_7 підлягає задоволенню, а касаційна скарга Київського національного університету імені Тараса Шевченка підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі були вселені до гуртожитку на підставі договору між позивачем та Міністерством оборони України від 22 грудня 1997 року № 135 "Про підготовку спеціалістів" та додаткової угоди до нього від 19 серпня 2009 року, за яким міністерство зобов'язувалось після введення в експлуатацію житлового будинку вивільнити та передати університетові жилі кімнати в студентському гуртожитку, в яких проживають сім'ї військовослужбовців, у тому числі звільнених у запас або відставку. Зазначене відселення мало бути проведено до кінця 2011 року, однак кімнати не повернуті міністерством, а тому перебувають у фактичному його користуванні, право звертатись з вимогами про виселення має лише Міністерство оборони України, якому за власною волею надав кімнати в користування позивач.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про виселення та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що оскільки строк дії основного договору та додаткової угоди до нього закінчився 31 грудня 2011 року, підстави для проживання відповідачів у жилому приміщенні з 01 січня 2012 року відсутні, а в ст. 391 ЦК України закріплено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Тому позивач, який є власником гуртожитку, вправі вимагати виселення відповідачів із займаного ними жилого приміщення, незважаючи на те, що договір, на підставі якого було вселено відповідачів, було укладено не з позивачем, а з Міністерством оборони України.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна виходячи з наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідно до договору "Про підготовку спеціалістів", укладеного 11 вересня 1995 року, та додаткових угод до нього від 21 лютого 1997 року № 07-94, від 28 жовтня 1998 року № 07-94-1, укладених між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Міністерством оборони України, останньому було передано у користування блок-секції у гуртожитку АДРЕСА_1, для проживання офіцерів, слухачів та членів їх сімей із внесеннями ними оплати за проживання в бухгалтерію позивача у розмірі, що визначається за згодою сторін.

Між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Міністерством оборони України було укладено договір від 22 грудня 1997 року № 135 "Про підготовку спеціалістів" та додаткову угоду від 19 серпня 2009 року № 303/44/09, за якими для забезпечення житлово-побутових умов житлові кімнати в гуртожитку АДРЕСА_1, надані позивачем в тимчасове користування Міністерству оборони України для проживання 57 сімей військовослужбовців і працівників Збройних Сил України, а також військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та членів їх сімей згідно з договором "Про підготовку спеціалістів" від 11 вересня 1995 року та додаткових угод від 21 лютого 1997 року № 07-94, від 28 жовтня 1998 року № 07-94-1, від 24 липня 2006 року № 66, згідно з договором від 24 липня 2006 року № 67.

При цьому згідно з п. 5.1 додаткової угоди від 19 серпня 2009 року № 303/44/09, сторони погодили право Міністерства оборони України самостійно і від власного імені укладати договори із сім'ями військовослужбовців про надання житлових приміщень у тимчасове користування в гуртожитку № 11.

Сторонами спору визнана та не оспорювалася обставина, що на підставі вищевказаних договорів відповідачам ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11 було надано для проживання кімнати № № 522/2, 523/3 гуртожитку АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

Додатковою угодою до договору про підготовку спеціалістів від 22 грудня 1997 року, яка укладена 19 серпня 2009 року між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка й Міністерством оборони України, визначено термін дії договору з 01 січня 1998 року до 31 грудня 2011 року.

Після закінчення строку дії договорів відповідачі продовжують проживати в гуртожитку, користуватися житлово-комунальними послугами.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Крім того, ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Умовами додаткової угоди до договору про підготовку спеціалістів від 22 грудня 1997 року, яка укладена 19 серпня 2009 року між Київським національним університетом імені ТарасаШевченка й Міністерством оборони України, передбачено, що розмір та порядок місячної плати за користування житловим приміщенням, місцями загального користування та надані житлово-комунальні послуги встановлюються наказами ректора університету.

У разі якщо строк дії договору закінчився, а особа, заселена в гуртожиток на підставі такого договору, продовжує користуватися майном і отримувати послуги, на неї покладається обов'язок сплачувати за його користування в розмірах, у строки та в порядку, що були визначені договором, строк якого закінчився.

Київський національний університет ім. Т. Шевченка як власник гуртожитку в якому проживають відповідачі, зазначає, що відповідачі у встановленому законом порядку не були вселені в жиле приміщення гуртожитку, поселені без спеціального ордера та не перебувають у трудових відносинах, тому він ставить питання про виселення на підставі статті 116 ЖК України.

Частинами першою та третьою статті 116 ЖК України передбачено, що якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Заселення ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11 у гуртожиток не пов'язано з роботою або навчанням у Київському національному університеті ім. Т. Шевченка, також судами під час розгляду справи не встановлено, що вони самоправно зайняли жиле приміщення, в якому проживають, руйнують чи псують його або порушують правила співжиття.

Крім того, колегія суддів вважає за можливе звернути увагу на те, що у разі розгляду спорів, що не урегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Главами 58, 59 ЦК України (435-15) визначено правове регулювання договорів майнового найму і найму житла, а положеннями ст. 391 ЦК України захищено права власника від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння.

Оскільки відповідачі проживають у гуртожитку на підставі цивільно-правового договору, строк якого закінчився, то власник гуртожитку має право звернутися до суду за захистом своїх прав на підставі положень ЦК України (435-15) .

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-503цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди наведеного не врахували, не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, не визначилися з нормами матеріального права, які підлягають застосуванню у даних правовідносинах, що є підставою для їх скасування та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Касаційну скаргу Київського національного університету імені Тараса Шевченка задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.