Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.,

Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - орган опіки і піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання права власності, зобов'язання до вчинення дій та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2014 року,

У серпні 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності, зобов'язання до вчинення дій та виселення.

В обґрунтування позову зазначали, що за договором купівлі-продажу від 20 липня 2013 року вони придбали у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до умов зазначеного договору продавець зобов'язався звільнити квартиру до 1 серпня 2013 року, проте 31 липня 2013 року вони довідалися, що до спірної квартири вселилася відповідач ОСОБА_5, яка змінила замки на дверях та не допускає їх до квартири, чим перешкоджає у користуванні власністю.

Посилаючись на викладене й на те, що вони є законними власниками спірної квартири, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 просили їх позов задовольнити в повному обсязі, визнати за ними право власності на вищевказану квартиру, усунути перешкоди у користуванні нею шляхом виселення ОСОБА_5

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2014 року, позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1.

Виселено ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_1.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2014 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судом установлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 20 липня 2013 року ОСОБА_3, який перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4, придбав у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1

ОСОБА_6 вказана квартира належала на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2012 року.

Відповідно до умов договору від 20 липня 2013 року, продавець зобов'язався звільнити квартиру до 1 серпня 2013 року, однак з 31 липня 2013 року до спірної квартири вселилася ОСОБА_5

За положеннями ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Положеннями ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Звертаючись до суду з позовом, позивачі обґрунтовували його тим, що правомірно, за договором купівлі-продажу, набули права власності на спірну квартиру, однак позбавлені права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їм майном, посилаючись при цьому на вказані вище положення закону.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_5 зазначала, що згідно зі свідоцтвом про право власності на квартиру НОМЕР_1 від 27 жовтня 1994 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності їй та її доньці - ОСОБА_8, з якою вони виїхали за кордон, залишивши доглядати квартиру ОСОБА_9 Після повернення, у липні 2013 року, вони дізналися про наявність заочного рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 5 вересня 2012 року, згідно з яким право власності на спірну квартиру визнано за ОСОБА_10, а їх з донькою знято з реєстрації за вказаною адресою.

Як убачається з матеріалів справи, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 5 вересня 2012 року на підставі заяви

ОСОБА_5 було скасовано 12 серпня 2013 року та справу за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_5, ОСОБА_8 про визнання договору дійсним та визнання права власності призначено до судового розгляду, розгляд справи до теперішнього часу не завершено.

Розглядаючи справу та ухвалюючи рішення про задоволення позову, в якому ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ставили питання про визнання та захист їхнього права власності на спірну квартиру в порядку ст. 392 ЦК України, суд першої інстанції у порушення вимог ч. 4 ст. 10 та ч. 2 ст. 31 ЦПК України, сприяючи всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив відповідачеві право пред'явити зустрічний позов, зокрема ставити питання про витребування майна у добросовісного набувача на підставі положень ст. 388 ЦК України

При цьому суд у порушення вимог ст. ст. 33, 36 ЦПК України не залучивши за клопотанням ОСОБА_5 - відповідача у справі,

ОСОБА_8 - співвласника спірної квартири, до участі у справі в якості третьої особи або співвідповідача, суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивачів, вирішивши питання про права й обов'язки особи, яка не брала участі у справі.

Суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України на вищевказане уваги не звернув, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, безпідставно не взяв до уваги та не перевірив у достатньому обсязі доводи апеляційної скарги.

Таким чином, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2014 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - орган опіки і піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання права власності, зобов'язання до вчинення дій та виселення передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.