Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про виселення за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2015 року,

У травні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 23 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 34 025 доларів США з кінцевим терміном повернення до 22 серпня 2017 року. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором цього ж дня між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за яким остання передала в іпотеку житловий будинок по вул. Вірменській, 6 у с. Кути Косівського району Івано-Франківської, який належить їй на праві власності. Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 липня 2009 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на указаний житловий будинок. Проте відповідачка рішення суду не виконала і на вимоги про виселення не реагує.

З урахуванням викладеного позивач просив суд виселити відповідачку та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають в указаному житловому будинку.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2005 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що при вирішенні даного спору підлягає застосуванню Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , дія якого унеможливлює задоволення претензій кредитора і дає підстави для відмови у позові.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 23 серпня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 34 025 доларів США з кінцевим терміном повернення до 22 серпня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 23 серпня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за яким остання передала в іпотеку житловий будинок по вул. Вірменській, 6 у с. Кути Косівського району Івано-Франківської, який належить їй на праві власності.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області 23 липня 2009 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - вказаний будинок, шляхом продажу ПАТ КБ "ПриватБанк". Рішення суду не виконано, кредит не погашено.

Однак суди вважали, оскільки 7 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , то задоволенні вимог кредитора є неможливим.

При цьому суди не врахували наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

З огляду на ст. 3 вказаного Закону України він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

За своїм змістом Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року № 6-58 цс 15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України (з подальшими змінами і доповненнями) має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Крім того, суди не звернули уваги на те, що рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки було ухвалено до набуття чинності Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) і зворотної сили йому не надано (ст. 58 Конституції України).

Крім того, виселення мешканців не є способом звернення стягнення та не є відчуженням майна.

Ураховуючи, що судами не встановлено всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.