Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Закропивного О.В., Маляренка А.В.,

ЛеванчукаА.О., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним та неукладеним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року,

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 серпня 2014 року на підставі договору позики, укладеного із ОСОБА_4, розписка за яким власноручно була написана ОСОБА_5, позивач передав останнім грошові кошти в сумі 20 тис. доларів США. У зв'язку із тим, що до сьогодні відповідачі своїхзобов'язань з повернення позики не виконали, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів суму боргу за договором позики в сумі 444 254 грн 17 коп., з якої: основна сума боргу - 436 963 грн 46 коп.; 3 % річних - 7 290 грн 71 коп.

У вересні 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним та неукладеним.

В обґрунтування своїх вимог посилались на те, що 17 серпня 2014 року договору позики не укладали, а написані власноручно ОСОБА_5 договір та розписка від 17 серпня 2014 року були написані нею задля зразка для ОСОБА_4, щоб у подальшому ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали цей договір. Позивачі просили визнати договір позики та додатки до нього, розписку від 17 серпня 2014 року про отримання грошових коштів неукладеним та недійсним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року, позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 суму боргу за договором позики у сумі 444 254 грн 17 коп., з якої: 436 963 грн 46 коп. - сума основного боргу; 7 290 грн 71 коп. - 3 % річних за користування.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У решті позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх зустрічні позовні вимоги, а в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без зміни, апеляційний суд погодився з висновками районного суду про те, що ОСОБА_4 отримала в борг кошти у позивача, однак не виконала грошове зобов'язання, яке підтверджується розпискою.

З таким висновком апеляційного суду погодитися повністю не можна.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Статтями 213, 214, 316 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Установлено, що 17 серпня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у письмовій формі було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримала від останнього грошові кошти в сумі 20 000 доларів США, за курсом 12 грн за 1 долар США.

На підтвердження отримання грошових коштів за вищевказаним договором позики 17 серпня 2014 року ОСОБА_4 була написана розписка (а. с. 56).

ОСОБА_3 письмовою вимогою, направленою на адресу ОСОБА_4, просив повернути йому отримані грошові кошти на підставі договору позики від 17 серпня 2014 року (а. с. 11, 12).

Зазначена сума ОСОБА_4 повернута не була.

Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) судам роз'яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Дотримання вказаного принципу є надзвичайно важливим при розгляді справ, оскільки він гарантує, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме змогу забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Однак, перевіряючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вищенаведених норм закону не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, не встановивши при цьому, ким саме було підписано договір позики та розписка, погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення коштів саме з ОСОБА_4, при цьому не спростувавши заперечення ОСОБА_5 про те, що вказані документи написані саме нею.

Розгляд справи апеляційним судом здійснюється за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу 5 ЦПК України (1618-15) .

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційний суд повністю не виконав своїх обов'язків, визначених законом, всебічно, повно й об'єктивно не з'ясував обставин справи та не надав їм належної оцінки, у зв'язку з чим ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.