Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Колодійчука В.М.,

суддів: Висоцької В.С., Закропивного О.В.,

Кафідової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства "Придніпровська залізниця" про поновлення строку для звернення до суду з позовом, визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою державного підприємства "Придніпровська залізниця" на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2015 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 15 листопада 2013 року був прийнятий на посаду слюсаря з рухомого складу третього розряду відокремленого структурного підрозділу "Локомотивне депо Нижньодніпровськ-вузол" державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі - ДП "Придніпровська залізниця"). 16 листопада 2013 року та 17 листопада 2013 року він відпрацював дві зміни. У зв'язку з сімейними обставинами (хвороба баби) 18 листопада 2013 року він був змушений виїхати до її місця проживання. 20 листопада 2013 року позивач вийшов на робота та повідомив про сімейні обставини начальника відділу кадрів та начальника локомотивного депо. Під час зміни 20 листопада 2013 року, близько 12-00 години, йому повідомили про погіршення стану здоров'я баби, у зв'язку з чим він подав заяву майстру цеха про відпустку на півзміни без збереження заробітної плати. Після цього він на роботу не виходив.

У січні 2014 року позивач надав начальнику відділу кадрів документи, які підтверджували, що він проживає з бабою та здійснює постійний сторонній догляд за нею. У лютому 2014 року йому прийшло повідомлення про необхідність з'явитись на роботу. Він подзвонив до відділу кадрів та повідомив, що здійснює догляд за бабою та звільнятись не збирається. 9 жовтня 2014 року з телефонної розмови з дружиною дізнався, що його звільнили за прогул 20 листопада 2013 року, згідно наказу № 175 від 30 травня 2014 року. 14 жовтня 2014 року у відділі кадрів він був ознайомлений з наказом про звільнення за прогул згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України та отримав трудову книжку.

Просив поновити строк для звернення до суду з позовом, посилаючись на поважність причин пропуску, поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14 487,24 грн та завдану внаслідок незаконного звільнення моральну шкоду в сумі 14 000 грн.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2015 року, позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу третього розряду відокремленого структурного підрозділу "Локомотивне депо Нижньодніпровськ-вузол" ДП "Придніпровська залізниця". Стягнуто з ДП "Придніпровська залізниця" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 травня 2014 року по 18 листопада 2014 року в сумі 5 002,50 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ДП "Придніпровська залізниця" просить скасувати ухвалені в справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із пропуску відповідачем, встановленого ст. 148 КЗпП України, шестимісячного строку для накладення дисциплінарного стягнення. Зазначав, що позивача звільнено за прогул 20 листопада 2013 року, а наказ про застосування дисциплінарного стягнення видано 30 травня 2014 року.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного.

Установлено, що на підставі наказу від 15 листопада 2013 року ОСОБА_3 прийнято на посаду слюсаря з ремонту рухомого складу третього розряду відокремленого структурного підрозділу "Локомотивне депо Нижньодніпровськ-вузол" ДП "Придніпровська залізниця".

20 листопада 2013 року ОСОБА_3, відпрацювавши до 12-00 год., залишив робоче місце та після цього на роботу не виходив.

Наказом від 30 травня 2014 року за попередньою згодою профспілкового комітету, наданою 29 травня 2014 року, ОСОБА_3 звільнено з займаної посади з 20 листопада 2013 року за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Підставою для звільнення є рапорт майстра ОСОБА_4 про скоєння підлеглим ОСОБА_3 прогулів без поважних причин з 20 листопада 2013 року

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Таким чином, законодавець надає право роботодавцю обирати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Пленум Верховного Суду в п. 24 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) роз'яснив, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

За змістом ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Заперечуючи проти позову, роботодавець посилався на те, що залишення ОСОБА_3 робочого місця 20 листопада 2013 року після 12-00 год. та подальшого невиходу на роботу у зв'язку з необхідністю постійного догляду за бабою, позивачем з роботодавцем не узгоджувалось, у встановленому законом порядку не оформлювалось (видача відповідного наказу).

З копії наказу про припинення трудового договору від 30 травня 2014 року вбачається, що датою звільнення є 20 листопада 2013 року - останній день роботи), що відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення № 58 від 29 липня 1993 року (z0110-93) .

Висновок суду про звільнення ОСОБА_3 за прогул, скоєний лише 20 листопада 2013 року доказами не підтверджено, оскільки у наказі зазначено лише дату звільнення 20 листопада 2013 року, та не встановлено за скоєння яких саме прогулів звільнено останнього.

При цьому, встановлюючи, що рішення про звільнення позивача з роботи за порушення дисципліни було прийнято відповідачем після спливу місячного строку з моменту виявлення дисциплінарного проступку, суд не врахував, що скоєння прогулів мало місце з 20 листопада 2013 року до дня звільнення - 30 травня 2014 року, тобто мало тривалий характер.

Сукупністю досліджених доказів н які суд посилається в ухваленому судовому рішенні підтверджена відсутність позивача на робочому місці 20 листопада 2013 року після 12-00 год. та невихід на роботу без поважних причин з 21 листопада 2013 року до дня видачі наказу про звільнення - 30 травня 2014 року.

Враховуючи, що фактичні обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення трудового спору, судом встановлено неповно, ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що призвели до неправильного вирішення спору та в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця" задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.