Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,

Нагорняка В.А., Писаної Т.О.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди (індексу інфляції) та відсотків від простроченої суми за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 грудня 2014 року,

У червні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення майнової шкоди (індексу інфляції) та відсотків від простроченої суми.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що на виконання рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 березня 2010 року міським судом було видано виконавчий лист № 2-72, та 30 березня 2010 року ВДВС Першотравенського МУЮ Дніпропетровської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_4 на його користь 15 тис. грн. боргу та 375 грн. судових витрат. Відповідно до довідки ВДВС Першотравенського МУЮ від 23 січня 2014 року кошти в розмірі 45 грн. 44 коп., що стягнуті в червні 2011 року з ОСОБА_4, перераховані згідно виконавчого листа від 29 грудня 2009 року на погашення боргу, який не повернуто в грудні 2007 року. З урахуванням викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість з інфляції в розмірі 28 грн. 81 коп. та відсотки за прострочення суми в розмірі 1 285 грн. 69 коп, станом на 1 липня 2011 року.

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 в рахунок індексації заявленої простроченої суми боргу в розмірі 28 грн. 81 коп. та судові витрати в розмірі 5 грн. 35 коп. У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 10% від простроченої суми та судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 285 грн. 69 коп. та судові витрати в розмірі 243 грн. 60 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить змінити рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, обґрунтовано виходив із того, що боржник за договором позики прострочив свої грошові зобов'язання, а тому відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10% річних від простроченої суми (відповідно до умов договору позики).

Судом установлено, що 20 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав від позивача 15 тис. грн. Строк повернення боргу визначено - до 20 грудня 2007 року (а.с. 64).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 березня 2010 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто борг в сумі 15 тис. грн. і судові витрати в сумі 375 грн.

Постановою державного виконавця ВДВС Першотравенського МУЮ від 30 березня 2010 року відкрито виконавче провадження щодо стягнення зазначених коштів.

Згідно довідки ВДВС Першотравенського МУЮ від 23 січня 2014 року, станом на 1 липня 2011 року, залишок боргу становив 12 856 грн. 93 коп.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Виходячи з положень частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умовами указаного договору позики (п. 6) у випадку несвоєчасного повернення позики позичальник зобов'язався сплачувати позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення та 10% від простроченої суми.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Звернення до суду з вимогою про повернення всіх сум за договором позики у зв'язку з порушенням умов договору є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань.

Ухвалення судового рішення про стягнення боргу, який не повернуто, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним угоди та не позбавляє позичальника права вимагати від відповідача його належного виконання.

Оскільки зобов'язання в повному обсязі не було виконано, кошти позивачу не повернуті, відповідач несе відповідальність відповідно умов договору позики, у зв'язку з несвоєчасним поверненням отриманих коштів (ст. 549 ЦК України)

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики, позикодавець вправі вимагати від позичальника сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також проценти, розмір яких встановлений договором за весь час прострочення згідно статті 625 ЦК України.

Ураховуючи викладене, висновок апеляційного суду про те, що позикодавець має право на одержання від позичальника сум, передбачених частиною другою статті 625 є правильним та таким, що ґрунтується на законі.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-37цс15 від 1 квітня 2015 року.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. При вирішенні позовних вимог судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано оцінку доводам сторін.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене у справі рішення апеляційного суду відповідає вимогам чинного законодавства щодо законності й обґрунтованості та підлягає залишенню без змін.

Керуючись ч. 1 ст. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.