Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про повернення банківського вкладу за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 19 лютого 2015 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 4 липня 2013 року між кожним з них та публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") були укладені договори банківського вкладу, відповідно до умов яких банк отримав від кожного з них грошовий вклад у розмірі 12 850 доларів США на строк до 4 липня 2014 року включно зі сплатою 9,25 % річних. 8 липня 2014 року вони звернулись з заявами до банку щодо повернення вкладу, проте банк не виконав свої зобов'язання за договорами та продовжує користуватись належними їм коштами.

Ураховуючи наведене, позивачі просили, з урахуванням уточнених вимог, стягнути з відповідача на користь кожного з них заборгованість по договору банківського вкладу по 12 850 доларів США, відсотки за вкладом по 1 644 долари 54 центи США, 3% річних по 168 доларів 46 центів США.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 19 лютого 2015 року, позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 кошти за договором банківського вкладу від 4 липня 2013 року у валюті вкладу в загальній сумі 14 663 долари США, з яких: сума вкладу - 12 850 доларів США; відсотки за вкладом - 1 644 долари 54 центи США; 3 % річних - 168 доларів 46 центів США. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 кошти за договором банківського вкладу від 4 липня 2013 року у валюті вкладу в загальній сумі 14 663 долари США, з яких: сума вкладу - 12 850 доларів США; відсотки за вкладом - 1 644 долари 54 центи США; 3 % річних - 168 доларів 46 центів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ КБ "ПриватБанк" не виконав зобов'язання за договорами банківського вкладу по нарахуванню відсотків по вкладам та поверненню вкладу.

Апеляційний суд погодився з такими висновками та вважав, що як банківський вклад і відсотки за вкладом, так і 3 % річних від суми прострочення виконання зобов'язання підлягають стягненню у валюті вкладу - доларах США і відповідальність за це несе банк як юридична особа, а не структурне відділення банку в Криму.

Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду в частині вирішення вимог про стягнення 3 % річних не можна, оскільки апеляційний суд дійшов їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду частково не відповідає.

Судами встановлено, що 4 липня 2013 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладені договори банківського вкладу, відповідно до умов яких кожним з позивачів передано банку грошовий вклад у розмірі 12 850 доларів США строком до 4 липня 2012 року включно зі сплатою 9,25 % річних.

Відповідно до п. 13 вказаних договорів у разі вимоги повернення вкладу по договору, який був продовжений один раз або декілька разів, відсотки за кожний повний строк вкладу виплачуються в повному об'ємі.

8 липня 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звертались до ПАТ КБ "ПриватБанк" з заявами щодо виплати належних їм вкладів разом з нарахованими відсотками, однак відповідач не виконав свої зобов'язання за договорами, вклад та відсотки не повернув.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

У ст. 1061 ЦК України зазначено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу у розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний суд врахував наведене та правильно виходив із того, що відповідач повинен повернути вклад та відсотки на нього. Проте, стягуючи з відповідача 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у валюті кредиту - доларах США, виходив із того, що порядок нарахування і виплати процентів за вкладами в іноземній валюті регламентується постановою Національного банку України "Про затвердження порядку здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами", відповідно до якої банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті.

При цьому апеляційний суд не звернув увагу на наступне.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст. 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Такими випадками є ст. 193, ч. 4 ст. 654 ЦК України, Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) та "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) .

У абз. 2, 3 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 (v0014700-09) "Про судове рішення" судам роз'яснено, що у разі пред'явлення суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) ).

З вказаного вбачається, що у даному випадку суд може стягнути в іноземній валюті лише суму банківського вкладу та відсотки, тоді як 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання стягуються в іноземній валюті з переведенням в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 214, 315 ЦПК України зазначене не врахував та стягнув з відповідача суми, передбачені ст. 625 ЦК України, в іноземній валюті, без перерахунку у національну валюту України.

Крім того, для застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України у частині стягнення 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, слід довести всі складові цивільно-правової відповідальності боржника.

При цьому колегія суддів погоджується з висновками судів щодо безпідставності застосування до спірних правовідносин положень Федерального Закону Російської Федерації "Про захист інтересів фізичних осіб, що мають вклади в банках та відокремлених структурних підрозділах банків, зареєстрованих та (чи) діючих на території Республіки Крим та на території міста федерального значення Севастополя", про яке просив відповідач, оскільки договори банківського вкладу, укладені з позивачами у Кримській філії банку на території Автономної Республіки Крим, яка на момент розгляду справи має статус тимчасово окупованої території.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Згідно зі ст. 47 цього Закону банк має право здійснювати банківську діляьнсть шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг належать: 1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах; 3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Тобто, надання послуг з розміщення вкладу (депозиту) здійснює саме банк як юридична особа, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно з положенням, статутом, довіреністю) то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Відтак, саме банк, а не його структурна одиниця, має відповідати за зобов'язаннями, взятими на себе укладеним договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території" тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції (254к/96-ВР) та законів України.

Таким чином, оскільки стороною укладених договорів банківського вкладу є ПАТ КБ "ПриватБанк", то згідно чинного законодавства, яке регулює цей вид правовідносин, зобов'язання за дійсними договорами має виконувати саме ПАТ КБ "ПриватБанк" як юридична особа, а не його кримська філія. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов'язків по укладених і дійсних договорах.

Таким чином, ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судове рішення апеляційного суду в частині стягнення 3 % річних від суми прострочення виконання грошового зобов'язання, відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 19 лютого 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення 3 % річних від суми прострочення виконання грошового зобов'язання скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 19 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.