740/2510/15 Про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні та суми індексу інфляції з належної при звільненні оплати додаткової відпустки - 08.06.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства" про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні та суми індексу інфляції з належної при звільненні оплати додаткової відпустки, за касаційними скаргами Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства" та ОСОБА_3 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 15 січня 2016 року,

ОСОБА_4 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 12 лютого 2014 року він працював у відповідача на посаді заступника начальника. Наказом від 13 березня 2014 року № 26-К його звільнено з роботи за п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

25 лютого 2014 року йому, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеному до 2 категорії, надано додаткову оплачувану відпустку строком 16 календарних днів. Згідно з довідкою Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства" (далі - КП "ВУКГ") від 27 березня 2014 року заборгованість із заробітної плати (відпускних) перед ним складала 1 684 грн 16 коп.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 червня 2015 року з відповідача на його користь було стягнуто 1 684 грн 16 коп. оплати додаткової відпустки, 6 423 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (за період з 13 березня 2014 року по 29 травня 2014 року) та 500 грн на відшкодування моральної шкоди.

У серпні 2014 року ВДВС Ніжинського МРУЮ відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню вказаного рішення суду. Виконавче провадження закрито 21 квітня 2015 року при встановленні повного фактичного виконання рішення, тобто, фактичним днем розрахунку є 21 квітня 2015 року.

У зв'язку з тим, що йому не сплачено середній заробіток за весь час затримки, а саме за період з 30 травня 2014 року по 21 квітня 2015 року, що складає 225 робочих днів, тому позивач просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за затримку розрахунку у розмірі його середнього заробітку по день фактичного розрахунку в сумі 28 903 грн 50 коп., суму індексу інфляції з належної йому при звільненні оплати додаткової відпустки в сумі 420 грн 21 коп. та судові витрати.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 15 січня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з КП "ВУКГ" на користь ОСОБА_3 420 грн 21 коп. індексації оплати додаткової відпустки, 12 400 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 червня 2014 року по 18 березня 2015 року, по день фактичного розрахунку, а всього 12 820 грн 21 коп.

У решті позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі КП "ВУКГ" просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 червня 2014 року по 18 березня 2015 року, по день фактичного розрахунку, в іншій частині рішення залишити без змін, а ухвалу апеляційного суду скасувати повністю, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що повний розрахунок з позивачем із заробітної плати проведений 18 березня 2015 року, тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 158 днів та становить 20 296,68 грн, та є не співмірним з розміром заборгованої виплати, а тому стягненню підлягає сума в розмірі 12 400 грн. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд указував на відсутність відповідних доказів.

Проте таких висновків суди дійшли передчасно.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вказаним вимогам судові рішення не відповідають.

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Установлено, що 12 лютого 2014 року ОСОБА_4 був прийнятий на роботу в КП "ВУКГ" на посаду заступника начальника, а 13березня 2014 року наказом № 26-К його було звільнено з роботи за п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

25 лютого 2014 року ОСОБА_4 як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеному до 2 категорії, було надано додаткову оплачувану відпустку строком на 16 календарних днів.

Згідно з довідкою КП "ВУКГ"від 27 березня 2014 року заборгованість іззаробітної плати (відпускних) перед ОСОБА_4 складала 1 684,16 грн.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 червня 2014 року, ухваленим у справі № 740/1637/14,позовні вимоги ОСОБА_4 до КП "ВУКГ" про стягнення оплати додаткової відпустки, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди частковозадоволені, стягнуто з КП "ВУКГ" на його користь 1 684,16 грн оплати додаткової відпустки, 6 423 грн середнього заробіткуза затримку розрахунку при звільненні за період з 13 березня 2014 року по 29 травня 2014 року, 500 грн моральної шкоди, а всього 8 607,16 грн. Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 28липня 2014 року рішення Ніжинського міськрайонного суду від 05 червня 2014 року змінено шляхом зменшення стягнутої судом суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 6 423 грн до 1 684 грн (а. с.41-47).

Постановою державного виконавця ВДВС Ніжинського МРУЮ від 18 серпня 2014 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа№ 2/740/583/14, виданого 13серпня 2014 рокуНіжинським міськрайонним судом Чернігівської області, про стягнення боргу в сумі 8 607,16 грн (а. с.53).

Відповідно доплатіжних доручень від 18 березня 2015 року № 2215 та від 01 квітня 2015 року № 2486 КП "ВУКГ" було перераховано ВДВС Ніжинського МРУЮ 5 898,23 грн та 2 708,93 грн відповідно в рахунок погашення боргу завиконавчим листом №2/740/583/14 (а.с. 53, 54).

Згідно зпостановою про закінчення виконавчого провадження від 21квітня 2015 року за виконавчим листом № 2/740/583/14, виданим 13 серпня 2014 року Ніжинським міськрайонним судом про стягнення боргу з відповідача в сумі 8 607,16 грн, виконавче провадження закінчене у зв'язку з повним виконанням рішення суду (а. с.4).

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 липня 2015 року задоволено заяву КП "ВУКГ" та визнано виконавчий лист, виданий 13 серпня 014 року Ніжинським міськрайонним судом про стягнення з КП "ВУКГ" на користь ОСОБА_4 8607,16 грн таким, що не підлягає виконанню частково, в розмірі 4 739 грн (а. с. 48-50).

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс13.

Установлено, що рішення районного суду було змінено рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 28 липня 2014 року і виконано відповідачем 18 березня 2015 року.

Однак, визначаючи період, за який підлягає стягненню середній заробіток, суди на вказане уваги не звернули.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбовляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16.

Ураховуючи наведене, з висновком судів про те, що попереднє рішення щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має преюдиційне значення, не можна погодитися, оскільки періоди, за які стягнутий середній заробіток, є різними.

Крім цього, вирішуючи питання щодо відшкодування витрат, пов'язаних з правовою допомогою, судами не надано оцінки договору про надання правових послуг адвоката від 20 травня 2015 року (а. с. 11).

За таких обставин суд у порушення ст. ст. 212- 214 ЦПК України на вказане уваги не звернув та не сприяв всебічному й повному з'ясуванню обставин справи.

Залишаючи без змін вказане рішення суду першої інстанції, на порушення ст. 303 ЦПК України на вказане уваги не звернув і апеляційний суд.

Зазначені порушення процесуального закону унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та є відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування ухвалених у даній справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства" та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 15 січня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.