Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Колодійчука В.М., суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В., Закропивного О.В., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_6 на постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві, заінтересована особа - ОСОБА_7, про відкриття виконавчого провадження, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2015 року,

У лютому 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вказаною скаргою, у якій просив визнати неправомірною постанову державного виконавця ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві Романенко Ю.С. від 22 січня 2014 року про відкриття виконавчого провадження, посилаючись на те, що 10 квітня 2012 року набрало законної сили рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 березня 2012 року про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 суми в розмірі 252 966 грн 91 коп., при цьому, із заявою про примусове виконання вказаного судового рішення ОСОБА_7 звернувся до ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві лише 22 січня 2014 року, тобто з пропуском, передбаченого строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання. У зв'язку з наведеним, ОСОБА_6 вважає, що державним виконавцем виконавче провадження з виконання вказаного рішення суду відкрито з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року задоволено скаргу ОСОБА_6 Визнано неправомірною постанову державного виконавця ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві від 22 січня 2014 року про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 заборгованості у розмірі 252 966 грн 91 коп.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2015 року ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без задоволення скаргу ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції виходив з того, що стягувачем не було порушено строки, передбачені для пред'явлення виконавчого листа до виконання, які закріплені у ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження", так як відбулось переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, що підтверджується розпискою про часткове погашення боргу.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

Як встановлено судами, 30 березня 2012 року Подільським районним судом м. Києва було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 заборгованості в розмірі 31 360 доларів США, що еквівалентно 250 462 грн 91 коп. та судового збору в розмірі 2 504 грн, при цьому, рішення набрало законної сили 10 квітня 2012 року.

06 вересня 2013 року Подільським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 заборгованості в розмірі 31 360 доларів США, що еквівалентно 250 462 грн 91 коп. та судового збору в розмірі 2 504 грн.

22 січня 2014 року на підставі заяви представника ОСОБА_7 державним виконавцем ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві Романенко Ю.С. відкрито виконавче провадження із виконання вказаного виконавчого листа, при цьому, ОСОБА_7 надав державному виконавцю розписку від 22 березня 2013 року про часткове виконання боржником рішення, а саме - про повернення йому боржником на виконання рішення 500 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Строк пред'явлення до виконання виконавчого документу (виданого на підставі судового рішення) встановлено в один рік з наступного дня після набрання рішенням законної сили (ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до ст. ст. 24, 25, 26 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, у протилежному випадку державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, так як строк пред'явлення для примусового виконання закінчився, про що виносить відповідну постанову.

Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутись із заявою про поновлення пропущеного строку до суду, який видав відповідний документ, або до суду за місцем виконання.

Стаття 23 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає підстави для переривання строку давності пред'явленням виконавчого документа до виконання, зокрема, часткове виконання рішення боржником, при цьому, ч. 2 ст. 23 Закону чітко визначає, що вищезазначений строк пред'явлення переривається і поновлюється, а не починається спочатку.

Таким чином, доводи суду апеляційної інстанції, що розписка від 22 березня 2013 року про часткове виконання боржником рішення, пролонгувала строк пред'явлення виконавчого документа до виконання до 22 березня 2014 року, є безпідставними.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 березня 2012 року набрало законної сили 10 квітня 2012 року, а виконавчий лист пред'явлено до виконання 21 січня 2014 року, тобто поза межами річного строку, передбаченого законом. Якщо брати до уваги надану розписку, то передбачений законом строк пред'явлення перервався на період з 22 по 23 травня 2013 року, такий строк не зараховується до строку, відведеного для пред'явлення виконавчого документа до виконання, а тому стягувач повинен був пред'явити наказ до виконання у строк до 12 квітня 2013 року.

Слід зазначити, що для встановлення того, що рішення частково виконано, державний виконавець повинен бути обізнаний про такі факти і мати відповідні докази на їх підтвердження, однак розписка, написана самим стягувачем, а не боржником, таким доказом вважатись не може, крім того, сам боржник заперечував щодо часткового погашення боргу.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги той факт, що матеріали справи не містять доказів, щодо звернення стягувача до суду із заявою про поновлення пропущеного строку, передбаченого для пред'явлення виконавчого документа до виконання, суд касаційної інстанції не може сприймати та вважати висновки суду апеляційної інстанції обґрунтованими.

Суд першої інстанції ухвалюючи у справі рішення, оцінивши в сукупності зібрані в матеріалах справи докази, дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_6, оскільки державним виконавцем під час відкриття виконавчого провадження не було виконано і дотримано усіх процесуальних дій, передбачених нормами Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ приходить до висновку, що судом першої інстанцій дотримано вимоги чинного законодавства та цивільного процесуального закону, всебічно, повно й об'єктивно з'ясовано обставини справи та надано їм належної оцінки, а тому, відповідно до вимог ст. 336 ЦПК України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 343, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2015 року скасувати.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.