Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Червинської М.Є.,
суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,
Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - державна реєстраційна служба Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, про визнання іпотекодержателем нерухомого майна та вчинення дій за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 12 лютого 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Державна реєстраційна служба Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, про визнання іпотекодержателем майна та вчинення дій.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 26 квітня 2006 року ОСОБА_3 уклала з АКБ "ТАС-КомерцБанк" правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк" кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 200 тис. дол. США, на строк 204 місяці з 26 квітня 2006 року по 20 квітня 2023 року для придбання приватного будинку, що розташований по АДРЕСА_1. Відповідач, в свою чергу, зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання в повному обсязі у строки передбачені кредитним договором. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та позичальником було укладено іпотечний договір від 26 квітня 2006 року, відповідно до умов якого в іпотеку було передано житловий будинок з господарськими спорудами розташований на земельній ділянці в АДРЕСА_1. Згідно з п. 17 договору іпотеки на момент укладання договору іпотеки право власності на земельну ділянку площею 0,1524 га, на якій розташований житловий будинок з господарськими будівлями, не виникло. Позичальник (іпотекодавець) зобов'язалася протягом 6 місяців з дати укладення іпотечного договору одержати державний акт на право власності на земельну ділянку та передати її в іпотеку. У зв'язку невиконанням умов кредитного договору у позичальника виникла заборгованість за кредитом, що змусило банк прийняти заходи по поверненню кредитної заборгованості, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. 28 листопада 2012 року банк відступив ТОВ "ФК "Вектор Плюс" відповідно до договору факторингу свої права та вимоги до відповідача за зобов'язаннями по кредитному та іпотечному договорах, у тому числі й право власності на вищевказаний будинок. ОСОБА_3 порушила умови іпотечного договору, оскільки спірну земельну ділянку не передала в іпотеку банку, а продала її ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 12 лютого 2015 року, в задоволенні позову відмолено.
У касаційній скарзі ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що не виконаний обов'язок боржника, який полягає у не передачі в іпотеку земельних ділянок після оформлення ним права власності на ці ділянки, не є автоматичною підставою набуття позивачем прав іпотекодержателя цих земельних ділянок та не є підставою визнання його таким в судовому порядку.
Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.
Судами установлено, що 26 квітня 2006 року ОСОБА_3 уклала кредитний договір з АКБ "ТАС КомерцБанк" правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк".
Згідно умов кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 200 тис. дол. США, на строк 204 місяці з 26 квітня 2006 року по 20 квітня 2023 року для придбання приватного будинку, що розташований по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 09,1524 га, що розташована по АДРЕСА_2 на умовах передбачених кредитним договором, а відповідач зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та позичальником було укладено іпотечний договір від 26 квітня 2006 року, відповідно до умов якого в іпотеку було передано житловий будинок з господарськими спорудами, розташований на земельній ділянці в АДРЕСА_1.
Згідно з п. 17 договору іпотеки на момент укладання договору іпотеки право власності на земельну ділянку площею 0,1524 га (що складається з земельних ділянок площею 0,0924 га та 0,0600 га), на якій розташовані житловий будинок з господарськими будівлями, не виникло. Позичальник (іпотекодавець) зобов'язалася протягом 6 місяців з дати укладання іпотечного договору одержати державний акт на право власності на земельну ділянку та передати земельну ділянку в іпотеку.
Указана обставина не свідчить про те, що договір іпотеки не був спрямований на реальне настання правових наслідків.
Оскільки умови кредитного договору виконувалися позичальником неналежним чином, у позичальника виникла заборгованість за кредитним договором.
28 листопада 2012 року банк відступив ТОВ "ФК "Вектор Плюс", відповідно до договору факторингу та договору про відступлення прав за іпотечними договорами свої права вимоги до відповідача за зобов'язаннями по кредитному договору та іпотечному договору.
3 березня 2014 року за заявою ТОВ "ФК "Вектор Плюс" за ним зареєстровано право власності на предмет іпотеки - житловий будинок з господарськими спорудами, розташований на земельній ділянці в АДРЕСА_1.
Згідно державних актів на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2, виданих 22 березня 2007 року, ОСОБА_3 була власником земельних ділянок площею 0,0924 га та 0,0600 га по АДРЕСА_2.
ОСОБА_3 відчужила спірні земельні ділянки за договором купівлі-продажу від 22 травня 2007 року ОСОБА_4 (земельна ділянка площею 0,0600 га); договором купівлі-продажу від 9 жовтня 2007 року ОСОБА_5 (земельна ділянка площею 0,0924 га).
Відповідно до ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Згідно зі ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсягах та на умовах, встановлених для попереднього власника (землекористувача).
Судами у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України не звернуто уваги на те, що при переході права власності на будинок до іпотекодержателя, переходить до нього і право власності на земельні ділянки, на яких він розташований, а право власності інших осіб припиняється.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем неправильно визначено спосіб захисту майнових прав (шляхом визнання позивача іпотекодержателем нерухомого майна та вчинення дій) і таке вирішення позову не вирішує спір по суті.
Встановивши наявність спору з приводу майнових прав на вищевказану земельну ділянку, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, усупереч вимогам ч. 4 ст. 10, 130 ЦПК України, підстав позовних вимог не уточнив, чи не зводяться вони до набуття права власності позивачем на спірну земельну ділянку на якій розташовані об'єкти нерухомості, що належать ТОВ "ФК "Вектор Плюс".
Залишивши рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд допущені судом порушення процесуального закону не усунув, чим порушив вимоги ст. ст. 303, 316 ЦПК України.
З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна вважати законними та обґрунтованими, вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 12 лютого 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.Є. Червинська
Судді: А.О. Леванчук
Л.М. Мазур
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана