Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А.,

суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,

Завгородньої І.М., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Сумської області від 19 серпня 2014 року,

У жовтні 2013 року ПАТ "ПриватБанк" (далі-банк) звернулося до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначено, що 3 вересня 2007 року між ним та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №SUH6GA00000178, за яким банк надав позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 10 тис. доларів США з кінцевим терміном повернення 29 серпня 2017 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за його користування в строки та у порядку, встановлених кредитним договором.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 3 вересня 2007 року було укладено договір іпотеки, за яким остання передала в іпотеку кредитору квартиру АДРЕСА_1.

Свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_3 не виконала.

ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та 22 лютого 2013 року суд ухвалив рішення про задоволення позову.

Посилаючись на ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ст. 109 ЖК України, банк просив виселити відповідачів із зазначеної квартири.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 червня 2014 року позов задоволено частково.

Виселено ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1.

В іншій частині позову відмовлено за необґрунтованістю.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 19 серпня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про виселення ОСОБА_3 скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення ним норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам ухвалене у справі рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 3 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № SUH6GA00000178, за яким банк надав позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 10 тис. доларів США з кінцевим терміном повернення 29 серпня 2017 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за його користування в строки та у порядку, встановленими кредитним договором.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та відповідачем 3 вересня 2007 року було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_3 передала в іпотеку кредитору квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 лютого 2013 року був задоволений позов ПАТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із їх обґрунтованості.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про виселення відповідачів та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із положень ч.1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Проте повністю погодитися з таким висновком судів не можна.

Із змісту ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР та ст. 40 Закону "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) випливає, що виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя (кредитора) або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

7 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (далі - Закон).

Нормами Закону встановлено тимчасову заборону у визначених цим законом випадках на примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно з ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: 1) таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; 2) загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Апеляційний суд не звернув уваги, що вже є рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили, а зазначений Закон визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу рішення суду не підлягає примусовому виконанню. Питання про виселення вирішується на підставі ст. ст. 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та ст. 109 ЖК України (постанова ВСУ № 6-39 цс 15 від 18 березня 2015 року).

З огляду на викладене ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не можна вважати законними та обґрунтованим, воно підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 19 серпня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.