Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П.,

Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2014 року,

У жовтні 2005 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності.

На обґрунтування позовних вимог вказував про те, що згідно із домашнім договором від 20 травня 1985 року придбав у відповідача житловий будинок по АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що ним проведений розрахунок за придбаний будинок, спірне нерухоме майно було передане йому, і з моменту укладення договору він відкрито володіє та користується вказаним жилим приміщенням більше 20 років, однак не має на нього правовстановлюючих документів, оскільки ОСОБА_5 вказаний будинок було придбано також за домашнім договором, позивач просив визнати за ним право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2005 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2014 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що позивач є фактично власником спірного житлового будинку, заволодів нерухомим майном добросовісно за укладеним із ОСОБА_5 договором від 20 травня 1985 року та продовжує відкрито і безперервно володіти ним, тому набуває права власності на жиле приміщення згідно із ст. 344 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що за наявності укладеної між сторонами угоди положення ст. 344 ЦК України на спірні правовідносини не поширюються та справу розглянуто за участі особи (відповідача) цивільна дієздатність якого на момент звернення до суду з позовом була припинена у зв'язку із його смертю.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України визначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) , при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

З матеріалів справи вбачається, що до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2005 року звернувся ОСОБА_7, який не брав участі в справі.

Апеляційним судом було поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_7, переглянуто рішення місцевого суду та скасовано його, задовольнивши апеляційну скаргу.

Разом із тим у рішенні апеляційного суду всупереч ст. ст. 309, 316 ЦПК України взагалі відсутня мотивація щодо того, про які права та обов'язки ОСОБА_7 вирішив питання суд першої інстанції, в чому в цій частині полягають неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, які були б підставою для скасування судового рішення, а також, чи взагалі була необхідність залучення місцевим судом ОСОБА_7 до участі у вказаній справі.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги, ОСОБА_7 зазначає про те, що він є співвласником частини спірного будинку після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_8

Однак апеляційний суд не перевіряв факту наявності за життя майнових прав ОСОБА_8 на спірне нерухоме майно, з урахуванням тих обставин, що належність будинку спадкодавцеві - батькові ОСОБА_7, повинна встановлюватися відповідно до того законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на цей будинок.

Статтею 524 ЦК України (в редакції 1963) визначено, що спадкування здійснюється за законом та за заповітом. Спадкування за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно із ст. 548 ЦК України (в редакції 1963) для придбання спадщини необхідно щоб спадкоємець її прийняв.

Відповідно до ст. 549 ЦК України (в редакції 1963) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Діями, що свідчать про прийняття спадщини спадкуванням, є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Також в матеріалах справи не міститься доказів того, що спір, який було вирішено рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2005 року, безпосередньо стосується ОСОБА_7 як спадкоємця, оскільки крім довідки про його проживання за адресою: АДРЕСА_1, з 1959 року та факту реєстрації ОСОБА_7 за цією ж адресою з 11 серпня 1976 року, відсутні підтвердження того, що саме після ІНФОРМАЦІЯ_1 (дата смерті ОСОБА_8) останній своїми діями вступив у фактичне володіння та управління цим будинком чи певною його часткою, здійснював догляд за цим нерухомим майном, проводив поточний ремонт, сплачував відповідні платежі тощо, а також про наміри оформити та зареєструвати свої спадкові права на спірне житлове приміщення протягом цього часу і наявності перешкод чи неможливості їх реалізації ОСОБА_7, внаслідок визнання за ОСОБА_4 права власності за набувальною давністю на будинок по АДРЕСА_1.

Крім того, апеляційним судом передчасно та безпідставно вказано про те, що ОСОБА_5 не міг бути стороною у справі, у зв'язку із тим, що на час звернення ОСОБА_4 до суду з позовом до нього він помер, без перевірки вказаного факту та, враховуючи те, що в матеріалах справи наявні заява ОСОБА_5, що стосується пред'явленого до нього позову про визнання права власності на спірний будинок, яка датована 24 жовтня 2005 року, а також відомості адресно-довідкового відділу ГУДМС УДМС в Дніпропетровській області про те, що згідно з актовим записом № 122 останній помер 01 грудня 2009 року.

Також суд апеляційної інстанції, вказуючи про неправильне застосування місцевим судом до спірних правовідносин норм матеріального права (ст. 344 ЦК України), всупереч ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України не вказав, який закон поширюється на ці правовідносини та підлягав застосуванню (назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу).

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.