Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: Гвоздика П.О., Євтушенко О.І., Коротуна В.М., Іваненко Ю.Г., Мартинюка В.І.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" на рішення апеляційного суду Житомирської області від 26 жовтня 2015 року,

У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 18 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (далі - ВАТ "Родовід Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_8 укладений кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредитні кошти в розмірі 17 000 доларів США на умовах, що передбачені договором.

На забезпечення належного виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором 18 червня 2007 року між ВАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_7 укладений договір іпотеки, відповідно до якого остання передала в іпотеку банку житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розміщену за цією ж адресою, площею 2 500 кв. м, які належать їй на праві власності.

Оскільки боржник ОСОБА_8 належним чином не виконував свої зобов'язання закредитним договором від 18 червня 2007 року, у зв'язку із чим, станом на 07 квітня 2014 року утворилась заборгованість в розмірі 14 272,05 доларів США та 18 661,68 грн, позивач просив стягнути вказану заборгованість із ОСОБА_8 та звернути стягнення на предмет іпотеки, який належить на праві власності ОСОБА_7

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 16 травня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором від 18 червня 2007 року в розмірі 184 233,19 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено за безпідставністю.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 24 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором від 18 червня 2007 року в розмірі 14 272,05 доларів США, пеню та три проценти річних в розмірі 18 661,68 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2015 року касаційну скаргу ПАТ "Родовід Банк",в інтересах якого діяв ОСОБА_9, задоволено частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 24 грудня 2014 року в частині позовних вимог ПАТ "Родовід Банк" про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 26 жовтня 2015 року скасовано рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 травня 2014 року про відмову у позові ПАТ "Родовід Банк" до ОСОБА_8, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки ухвалено нове рішення про відмову у позові з інших підстав.

У касаційній скарзі ПАТ "Родовід Банк" просить скасувати рішення апеляційного суду Житомирської області від 26 жовтня 2015 року та ухвалити нове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Справа розглядалася судами неодноразово.

В останньому рішенні, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю у рахунок погашення боргу, призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї ж суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна.

Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 18 червня 2007 року між ВАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_8 укладений кредитний договір, згідно з яким позичальник отримав кошти в розмірі 17 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 15 % річних та терміном повернення 17 червня 2017 року включно.

Для забезпечення виконання умов вказаного вище кредитного договору між банком та ОСОБА_7 укладений договір іпотеки від 18 червня 2007 року, згідно з яким ОСОБА_10 передала в іпотеку банку житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 93,8 кв. м та земельну ділянку за цією ж адресою, площею 2 500 кв. м, цільове призначення - будівництво та обслуговування вказаного вище будинку, які належать іпотекодавцю на праві власності.

ОСОБА_8 не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором, унаслідок чого в нього перед ПАТ "Родовід Банк" виникла заборгованість.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

Такий самий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15, який відповідно до статті 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а також має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні цієї норми права.

Відповідно до частини 3 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 303 ЦПК України апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

Разом з тим колегією суддів апеляційного суду у порушення вищевказаних норм процесуального права не враховано того, що стягнення заборгованості за основним зобов'язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов'язання.

Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені апеляційним судом, то рішення цього суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 26 жовтня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.