6-1892св15 Про визнання житлового будинку і господарських споруд спільною сумісною власністю та усунення перешкод у користуванні ними - 03.06.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку і господарських споруд спільною сумісною власністю та усунення перешкод у користуванні ними, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 листопада 2014 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 24 грудня 2014 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із указаним позовом, у якому просила визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

На обґрунтування позову зазначала, що вона є власницею будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування будинку від 9 квітня 2001 року. У будинку разом з нею проживають члени її сім'ї: син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та чоловік ОСОБА_6 Її колишній чоловік - ОСОБА_4, з яким шлюб розірвано 13 вересня 2010 року, також зареєстрований у зазначеному будинку, проте більше року не проживає за вказаною адресою. Після фактичного припинення шлюбних відносин колишній чоловік переїхав з будинку і проживає за іншою адресою. Відповідач має інше постійне місце проживання, витрат з утримання належного їй на праві власності житла не несе, добровільно зніматись з реєстрації у вказаному житловому будинку не бажає, тому просила суд задовольнити позов.

У травні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку і господарських споруд спільною сумісною власністю колишнього подружжя та усунення перешкод у користуванні ними. Зазначав, що 20 серпня 1988 року він та ОСОБА_3 уклали шлюб, з початку подружнього життя проживали в будинку по АДРЕСА_2, який було придбано у матері відповідача за подаровані на весілля кошти. У 2001 році вони переїхали до м. Кіровограда у будинок матері відповідача, попередньо сплативши кошти, отримані від продажу будинку у м. Новоукраїнка. Після розірвання шлюбу у вересні 2010 року відповідач чинить перешкоди в користуванні будинком. Тому просив суд визнати за ним та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок в рівних частинах по 1/2 за кожним, а також зобов'язати ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди у користуванні житловим будинком.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 листопада 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 24 грудня 2014 року рішення місцевого суду в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком і господарськими спорудами скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_4 у користуванні житловим будинком і господарськими спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. У решті рішення суду щодо вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні його позову про визнання житлового будинку і господарських споруд спільною сумісною власністю подружжя та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення суду в частині позову ОСОБА_3 та в частині задоволення позову ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та господарськими не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що визначена на час розгляду справи ринкова вартість будинку не є тим фактором, який безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта, та про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_4 про визнання житлового будинку з господарськими спорудами спільною сумісною власністю колишнього подружжя.

Судами установлено, що з 20 серпня 1988 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 13 вересня 2010 року. У період шлюбу на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 9 квітня 2001 року, зареєстровано в реєстрі за № 547, ОСОБА_3 отримала в дар житловий будинок АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КпШС України, ст. 57 СК України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного із них.

Згідно зі ст. 25 КпШС України, ч. 1 ст. 62 СК України, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 23, 24 Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Відповідно до п. 1 висновку комплексної судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 30 квітня 2014 року №№ 1374, 1375 відмінність до реконструкції та після реконструкції житлового будинку АДРЕСА_1 полягає в тому, що значно поліпшились експлуатаційні характеристики домоволодіння, збільшена загальна площа житлового будинку із 63,16 кв. м до 68,20 кв. м; збільшена житлова площа житлового будинку із 46,66 кв. м до 48,10 кв. м; збільшена кількість житлових кімнат, було - 3, стало - 4; збільшена площа кухні до нормативної із 6,10 кв. м до 8,30 кв. м; зменшився фізичний знос будинку та збільшився термін експлуатації; побудований сарай літ. "Ж".

Судами правильно зазначено, що збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об'єкту в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення, при цьому, сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також і визначена на час розгляду справи ринкова вартість будинку не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкту.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_4 внаслідок саме трудових та понесених грошових і фінансових витрат, а не за рахунок тенденції до загального подорожчання об'єктів нерухомості, здійснено поліпшення спірного житлового будинку за період шлюбу, наприклад, виконано переобладнання та ремонтні роботи. При цьому, судом правильно зазначено, що сам по собі розмір грошових затрат подружжя або одного з них, a також і певна на час розгляду справи ринкова вартість будинку не є тим фактором, який безумовно свідчить про істотне збільшення вартості майна.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку і господарських споруд спільною сумісною власністю ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 листопада 2014 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 24 грудня 2014 року в частині вирішення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку і господарських споруд спільною сумісною власністю залишити без змін.