Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І., Мостової Г.І., Наумчука М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - Маляра Максима Васильовича - на рішення апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року,

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На обґрунтування вимог банк посилався на те, що відповідач неналежно виконує зобов'язання, у зв'язку із чим просив у рахунок погашення заборгованості у розмірі 763 758 грн 96 коп. за договором про надання споживчого кредиту від 28 серпня 2006 року № 11030944000 та заборгованості у розмірі 167 431 грн 69 коп. за договором про надання споживчого кредиту від 28 серпня 2006 року № 11031623000 звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить відповідачу на праві власності.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2014 року у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

У касаційній скарзі представник ПАТ "Дельта Банк" - Маляр М.В. - порушує питання про скасування оскаржуваних рішень суду із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 28 серпня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") і ОСОБА_8 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11030944000, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_8 кредит у сумі 32 000 доларів США з терміном погашення не пізніше 28 серпня 2027 року.

28 серпня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" і ОСОБА_8 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11031623000, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_8 кредит у сумі 10 000 доларів США з терміном повернення не пізніше 28 серпня 2013 року.

Також 28 серпня 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_8 укладено договір іпотеки № 19817, відповідно до умов якого ОСОБА_8 на забезпечення виконання своїх зобов'язань за вказаними кредитними договорами передав АКІБ "УкрСиббанк" в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з копією виписки з договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами від 08 грудня 2011 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (правонаступником АКІБ "УкрСиббанк") і ПАТ "Дельта Банк", до останнього перейшло право вимоги за вказаними кредитним договорами про надання споживчих кредитів.

Відповідач не виконував взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 763 758 грн 96 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що суб'єктом у правовідносинах щодо надання кредитів та передання нерухомого майна в іпотеку була фізична особа ОСОБА_8, позовні вимоги пред'явлені банком до ОСОБА_6, позивач не надав будь-яких конкретних доказів про наявність зобов'язань ОСОБА_6 перед позивачем за вищезазначеними договорами, а тому вважав, що підстави для задоволення позову відсутні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи наявні докази, які дають можливість встановити особу боржника, а неправильне зазначення літери у прізвищі відповідача не є підставою для відмови у позові.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, встановивши, що позичальник ОСОБА_6 одержав кредит в іноземній валюті, на забезпечення його виконання він передав в іпотеку квартиру, яка використовується як місце постійного його проживання, іншого житла у нього немає, виходив з того, що відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не може бути проведене звернення стягнення на вказаний предмет іпотеки.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

З огляду на статтю 3 вказаного Закону він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання про особливості погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

За своїм змістом Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-58цс15).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в період дії цього Закону.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку із чим відповідно до ст. 338 ЦПК України рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього ж суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - Маляра Максима Васильовича - задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року скасувати, передати справу на новий розгляд до цього ж суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.