Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф.,

Черненко В.А., ШтеликС.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Новоград-Волинського міського нотаріального округу Житомирської області КачанВікторія Олександрівна, орган опіки та піклування Новоград-Волинської міської ради Житомирської області, про визнання договорів дарування недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 26 листопада 2015 року,

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що їй на праві приватної власності належить 4/5 частини квартири АДРЕСА_1. Зазначала, що 6 листопада 2000 року зазначену квартиру було передано у власність відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) її батьку - ОСОБА_8 та членам його сім'ї до складу якої входила вона, її діти: ОСОБА_9, ОСОБА_4, а також мати - ОСОБА_10 Після смерті батьків та сина - ОСОБА_9 вона отримала свідоцтва про право на спадщину за законом на частину спірної квартири. У подальшому їй стало відомо про те, що 29 грудня 2014 року ОСОБА_4 уклав зі своєю дружиною - ОСОБА_5 договір дарування належної йому 1/5 частини вказаної квартири, яка, у свою чергу, 17 березня 2015 року подарувала зазначену частину квартири своїй неповнолітній дочці - ОСОБА_6 Вважала, що спірне житло було передано їм у спільну сумісну власність, і на її думку, за правилами ст. 369 ЦК України ОСОБА_4 повинен був отримати її згоду на дарування частини цієї квартири.

Зазначаючи про те, що такої згоди вона ОСОБА_4 не надавала, позивачка просила визнати недійсними договір дарування 1/5 частини спірної квартири, укладений 29 грудня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також договір дарування, укладений 17 березня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 26 листопада 2015 року, у задоволенні позову

ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на момент вчинення спірних правочинів спірна квартира перебувала у власності ОСОБА_3 та її сина на праві спільної часткової власності, що, в свою чергу, виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 369 ЦК України.

ОСОБА_4, маючи у власності 1/5 частини квартири, скористався наданим йому ст. 361 ЦК України правом самостійно розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Такі висновки судів є правильними, відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які судом вірно застосовані.

Судами встановлено, що згідно з свідоцтвом про право власності на житло від 26 грудня 2014 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_8 та членам сім'ї: ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_9 та ОСОБА_4

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 3 січня 2008 року, квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_8 та членам сім'ї ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності по 1/5 частки кожному.

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24 березня

2008 року ОСОБА_3 успадкувала після смерті батька - ОСОБА_8 спадкове майно, що складається з 1/5 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 та зареєструвала право власності на дану частку.

Після смерті матері ОСОБА_3 - ОСОБА_10, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 серпня 2014 року, позивач успадкувала спадкове майно, що складається з 1/5 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 та зареєструвала право власності на дану частку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син ОСОБА_3 - ОСОБА_9

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 серпня 2014 року ОСОБА_3 успадкувала спадкове майно, що складається з 1/5 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 та зареєструвала право власності.

29 грудня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування 1/5 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1, згідно з яким ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 1/5 ідеальну частку квартири, яка належить дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 6 листопада 2000 року, дублікат видано 26 грудня 2014 року.

17 березня 2015 року на підставі договору дарування 1/5 ідеальної частини квартири. ОСОБА_5 подарувала дану частку своїй дочці - ОСОБА_6

Відповідно до листа КП "Новоград-Волинське МБТІ" від 15 липня 2015 року, вперше право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано Новоград-Волинським МБТІ в реєстровій книзі № 25 за реєстровим номером 41/88 на підставі "Свідоцтва-163 про право власності на житло" від 6 листопада 2000 року, за ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 по 1/5 частині.

Згідно ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власник приватизованого майна має право розпорядитися квартирою на свій власний розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Оскільки зазначеним законом не визначено умов, за яких один із членів сім'ї буде мати більшу або меншу частку в приватизованому житлі, то частка кожного є рівною. Це вбачається зі змісту Закону.

Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Суди на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (ст. ст. 57- 59, 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що співвласник спільної часткової власності мав право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Під час розгляду справи судами не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені в скарзі доводи є необґрунтованими та правильність висновків судів не спростовують, тому колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3відхилити.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 26 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.