Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мостової Г.І.,

Кузнєцова В.О.,

суддів: Наумчука М.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про визнання договору іпотеки припиненим, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 09 грудня 2014 року,

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати припиненим договір іпотеки від 16 березня 2007 року, укладений між ним та Відкритим акціонерним товариством комерційним банком "Надра", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра"), на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 16 березня 2007 року № 16/03/2007/840-Н/170.

На обґрунтування вимог позивач посилався на те, що рішенням суду від 27 серпня 2010 року розірвано вказаний кредитний договір, а тому, в силу положень ч. ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України та п. 1 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", договір іпотеки є припиненим, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання.

Заочним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 07 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано припиненим договір іпотеки від 16 березня 2007 року, реєстраційний номер 1160, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л., що укладений на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 16 березня 2007 року № 16/03/2007/840-Н/170.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 09 грудня 2014 року заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 07 жовтня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ "КБ "Надра" про визнання договору іпотеки припиненим відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 16 березня 2007 року між сторонами у справі укладено кредитний договір № 16/03/2007/840-Н/170 та на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором у розмірі 45 000 доларів США - договір іпотеки.

Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27 серпня 2010 року задоволено позовні вимоги банка про розірвання вказаного кредитного договору та стягнення з ОСОБА_2 на користь банка заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 423 634 грн 99 коп.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 17 Закону "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Тобто, іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Частиною 2 ст. 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Таким чином, у силу зазначених правових норм, за загальним правилом, розірвання договору припиняє його дію на майбутнє і не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору, виходячи з характеру цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Фактичні обставини встановлені судом повно та об'єктивно, підтверджуються матеріалами справи, а тому суд дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки банк виконав зобов'язання за кредитним договором, а ОСОБА_2 після його розірвання, за рішенням суду зобов'язаний повернути кредитні кошти, чого не зробив.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 09 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.