Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Обухівський районний відділ державної міграційної служби Київської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Київської області від 10 березня 2015 року,

У червні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона разом з чоловіком ОСОБА_6 є власниками житлового будинку з відповідними надвірними побудовами АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 20 вересня 2007 року. Відповідач з 18 лютого 1992 року набув право користування вказаним будинком. Враховуючи, що ОСОБА_5 тривалий час без поважних причин не проживає у будинку, позивач просила визнати відповідача таким, що втратив право користування цим житловим приміщенням.

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 серпня 2014 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 10 березня 2015 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та просить залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну правову оцінку, правильно виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заявлених позовних вимог. Крім того, апеляційним судом вірно встановлено, що співвласниками спірного будинку є як позивач у справі так і її чоловік - ОСОБА_6, який до участі у справі залучений не був, а апеляційний суд не має процесуальних повноважень на усунення вказаного недоліку. Також апеляційним судом вірно зазначено, що суд апеляційної інстанції не має права змінювати підстави позову та обставини справи, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги. Отже, місцевий суд, не уточнивши позовні вимоги, невірно розглянув спір відповідно до вимог ст. 72 ЖК України, оскільки вказані правовідносини регулюються ст. 405 ЦК України.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків апеляційного суду не впливають та їх не спростовують.

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 10 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.