Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Леванчука А.О., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до державного нотаріуса П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Демчик Валентини Володимирівни про визнання права на спадщину, скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 травня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з січня 1970 року його батько ОСОБА_7 та мати ОСОБА_8 перебували у зареєстрованому шлюбі.

За життя ОСОБА_8 склала заповіт від 14 лютого 2002 року, за яким заповідала ОСОБА_7 належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями та земельною ділянкою по АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла, ОСОБА_7 фактично вступив в управління та володіння спадковим майном. Проте за життя ОСОБА_7 не оформив правовстановлюючих документів на вищевказаний будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер. Спадкоємцями першої черги за законом після його смерті є він, ОСОБА_5, та його рідний брат ОСОБА_9, який відмовився від оформлення прав на вищевказаний будинок, написавши нотаріально посвідчену заяву на його користь.

6 квітня 2009 року державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Малюгою О.А. йому було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/8 частини квартири АДРЕСА_2, що належали ОСОБА_7

14 лютого 2015 року державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Демчик В.В. було винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на його ім'я на житловий будинок з надвірними будівлями та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на них.

У зв'язку з цим позивач ОСОБА_5 просив суд визнати за ним право на спадщину на житловий будинок з надвірними будівлями та земельною ділянкою по АДРЕСА_1; скасувати постанову державного нотаріуса П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Демчик В.В. від 14 лютого 2015 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме: видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок із надвірними будівлями та земельною ділянкою за вказаною адресою; зобов'язати державного нотаріуса П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Демчик В.В. видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок із надвірними будівлями та земельною ділянкою по АДРЕСА_1.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 травня 2015 року позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано за ОСОБА_5 право на спадщину на житловий будинок з надвірними будівлями та земельною ділянкою по АДРЕСА_1. Скасовано постанову державного нотаріуса П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Демчик В.В. від 14 лютого 2015 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме: у видачі ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину за законом. Зобов'язано державного нотаріуса П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Демчик В.В. видати ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями та земельною ділянкою по АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення у справі про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення апеляційного суду та змінити рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із ухваленням нового рішення у справі.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Ухвалені у справі судові рішення не відповідають цим вимогам.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з 29 січня 1970 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двох синів: ОСОБА_9 і ОСОБА_5

За договором купівлі-продажу, посвідченим 21 травня 1994 року секретарем виконкому Яблунівської сільської ради Бараннік Т.В., зареєстрованим в реєстрі за № 8, ОСОБА_8 купила житловий будинок (дерев'яний) розміром жилої площі 58 кв. м, що знаходиться у с. Більшовик Баришівського району Київської області на присадибній ділянці земель виконкому Яблунівської сільської ради народних депутатів розміром 0,33 га.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 19 листопада 1999 року квартира АДРЕСА_2 на праві власності в рівних частках належала: ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_12 - матері ОСОБА_8 (а. с. 85)

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, виданим Яблунівською сільською радою 23 травня 2001 року, ОСОБА_8 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 0,294 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка знаходиться АДРЕСА_1.

14 лютого 2002 року ОСОБА_8 склала заповіт, за яким заповідала ОСОБА_7 належну їй на праві приватної власності земельну ділянку та розташований на ній будинок з надвірними будівлями, що знаходиться у АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла, ОСОБА_7 у порядку ст. 549 ЦК Української РСР фактично вступив в управління та володіння спадковим майном. Проте за життя ОСОБА_7 не оформив правовстановлюючих документів на вказаний будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер. За життя заповіту ним складено не було, а тому спадкоємцями першої черги за законом, крім позивача ОСОБА_5, є також його брат ОСОБА_9

Встановивши, що брат позивача відмовився від прийняття спадщини; померлий ОСОБА_7 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_8, яка була власником нерухомого майна, суд першої інстанції дійшов висновку про підставність і доведеність заявлених ОСОБА_5 позовних вимог.

Апеляційний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції та під час перегляду справи в апеляційному порядку встановив, що 22 квітня 2004 року, тобто протягом встановленого законом шестимісячного строку, до нотаріальної контори звернувся ОСОБА_9 із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_7 та вимогою видати свідоцтво про право на спадщину на будинок по АДРЕСА_1.

Указане свідчить про прийняття спадщини ОСОБА_9 після померлого батька ОСОБА_7

26 квітня 2004 року ОСОБА_12 - мати ОСОБА_8 - заявила нотаріусу про відсутність претензій на належне їй право на обов'язкову частку у спадщини після смерті останньої.

Позивач ОСОБА_5 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (житлового будинку, земельної ділянки та квартири) лише 13 липня 2004 року, тобто з пропуском встановленого шестимісячного строку.

6 квітня 2009 року ОСОБА_5 звернувся до П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на частину квартири АДРЕСА_2, що належала ОСОБА_7

6 квітня 2009 року державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Малюгою О.А. було видано ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частини квартири АДРЕСА_2, що належала ОСОБА_7

26 травня 2009 року ОСОБА_9 звернувся до П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою та отримав свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частини квартири АДРЕСА_2, що належала ОСОБА_7

20 жовтня 2012 року до нотаріальної контори звернувся ОСОБА_9 із заявою про неприйняття спадщини після померлого ОСОБА_7, зазначивши, що на спадщину не претендує і право на таку має бути оформлено за його братом ОСОБА_5

25 грудня 2014 року ОСОБА_5 звернувся із заявою до П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори про надання постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.

14 лютого 2015 року державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Демчик В.В. було винесено постанову про відмову ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями та земельною ділянкою по АДРЕСА_1, оскільки до спадкової справи не було додано правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності померлого на вказані житловий будинок та земельну ділянку. Цією ж постановою нотаріусом роз'яснено заявнику право звернутися до суду.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_5 до державного нотаріуса П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Демчик В.В., апеляційний суд встановив, що відповідач не оспорює право власності на об'єкт нерухомості (земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок), а нотаріус відмовив в його оформленні та видачі свідоцтва спадкоємцю з підстав ненадання ним усіх необхідних документів для оформлення такого права. За таких обставин суд вважав, що підстав для задоволення заявленого позову до державного нотаріуса немає.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України (1618-15) .

Розглядаючи справу, суд першої інстанції у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зокрема, вирішуючи даний спір, місцевий суд у порушення вимог ст. ст. 10, 33 ЦПК України не вирішив питання про залучення до участі у справі іншого спадкоємця в якості сторони.

Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, не мав процесуальної можливості усунути вказані вище недоліки, допущені місцевим судом.

Отже, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди залишили поза увагою вищенаведене, а тому оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені як місцевим, так і апеляційним судами, то рішення цих судів підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 травня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.