Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Колодійчука В.М.,

суддів: Гримич М.К., Кафідової О.В.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання "Созидатель", ОСОБА_5, ОСОБА_6, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_7, третя особа - комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, про визнання недійсними угод про відступлення права, визнання незаконними рішення, свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності,

У вересні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 07 липня 2004 року між нею та акціонерним товариством закритого типу "Науково-виробниче об'єднання "Созидатель", правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Науково-виробниче об'єднання "Созидатель" (далі - ПрАТ "НВО "Созидатель"), укладено договір про інвестування житлового будівництва, за яким вона зобов'язалася прийняти участь в інвестуванні будівництва багатоповерхового будинку по вул. Миронова, 7 у м. Дніпропетровську, а АТЗТ "НВО "Созидатель" зобов'язалося організувати будівництво та передати їй у власність нежитлове приміщення загальною площею 298,72 кв. м на першому поверсі будівлі. 07 липня 2004 року вона повністю виконала умови договору, сплативши грошові кошти, про що їй була видана відповідна довідка. 20 грудня 2009 року їй стало відомо, що 07 липня 2004 року між нею, АТЗТ "НВО "Созидатель" та ОСОБА_5 нібито була укладена угода про відступлення договору, згідно з якою вона передала на користь останньої всі свої права і обов'язки, а ОСОБА_5 замість неї стала стороною договору відносно 1/2 частки загальної площі об'єкта інвестування, але вона її не підписувала.

Крім того, їй стало відомо, що за текстом договору з'явився ще один інвестор - ОСОБА_7, однак жодних договорів, де було б указано другим інвестором ОСОБА_7 вона не підписувала та є одноособовим інвестором нежитлового приміщення. У подальшому, на підставі договорів, які вона не укладала, рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15 березня 2007 року № 643 за ОСОБА_5 та ОСОБА_8 вирішено оформити право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1, по 1/2 частці за кожною, на які 30 березня 2007 року вони зареєстрували право власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла. На підставі свідоцтва про право на спадщину від 11 листопада 2008 року право власності на Ѕ частки приміщення АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_6

У зв'язку з тим, що вона не підписувала жодної угоди про відступлення, а також жодного іншого правочину, окрім договору про інвестування житлового будівництва від 07 липня 2004 року, вважала, що відповідачами було порушено її права, тому просила суд визнати угоди про уступку договору недійсними, рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15 березня 2007 року незаконним, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28 березня 2007 року та про право на спадщину від 11 листопада 2008 року недійсними та визнати за нею право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено. Угоду про уступку договору від 7 липня 2004 року, укладену між АТЗТ "НВО "Созидатель", ОСОБА_3 та ОСОБА_5 визнано недійсною. Угоду про уступку прав та обов'язків за договором від 25 червня 2006 року, укладену між АТЗТ "НВО "Созидатель", ОСОБА_9 та ОСОБА_8 визнано недійсною. Рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15 березня 2007 року № 643 "Про оформлення прав приватної власності на нежитлові приміщення першої черги адміністративно - житлового комплексу літ. А-6-9, а-1 за адресою: АДРЕСА_1", в частині оформлення права приватної власності за ОСОБА_5 - 1/2 частки, за ОСОБА_8 - 1/2 частки нежитлового приміщення № 15, загальною площею 292, 3 кв. м, ганок літ. а1 (договір від 07 липня 2004 року, угоди від 07 липня 2004 року, від 25 липня 2006 року) визнано незаконним. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітет Дніпропетровської міської ради 28 березня 2007 року, щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1; за ОСОБА_5 - Ѕ частки, за ОСОБА_8 - 1/2 частка, визнано недійсним. Свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_6 за заповітом померлої ОСОБА_8 від 11 листопада 2008 року визнано недійсним. Визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, відхилено, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2014 року залишено без змін.

До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ надійшла заява представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 24 грудня 2014 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: положень ст. ст. 205, 256, 257, 261, 266, 267 ЦК України.

Як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року у справі за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року у справі за позовом про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.

Дослідивши подані заявником матеріали, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що у допуску справи до провадження Верховного Суду України слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до п. l ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах: встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 11 "Про судову практику застосування статей 353 - 360 Цивільного процесуального кодексу України" (v0011740-11) , заява про перегляд судових рішень у цивільних справах із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, може бути подана за сукупності таких умов: судом (судами) касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права; справи стосуються спорів, які виникли з подібних правовідносин; має місце ухвалення різних за змістом судових рішень судом (судами) касаційної інстанції.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема: у різному тлумаченні судами змісту і сутності правових норм, що призвело до різних висновків про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників відповідних правовідносин; у різному застосуванні правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням юридичної сили цих правових норм, а також їх дії у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону, який підлягав застосуванню; у різному визначенні предмета регулювання правових норм, зокрема застосуванні різних правових норм для регулювання одних і тих самих правовідносин або поширенні дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосуванні цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню; у різному застосуванні правил аналогії права чи закону у подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Ухвалення різних за змістом судових рішень означає, що суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ за подібних правовідносин при однаковому їх матеріально-правовому регулюванні дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків.

Розглянувши заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, колегія суддів не знаходить підстав для допуску вказаної цивільної справи до провадження Верховного Суду України, оскільки з наданих копій судових рішень суду касаційної інстанції вбачається, що наведені заявником підстави стосуються інших фактичних обставин справи, а тому підстави для допуску вказаної вище справи до Верховного Суду України в порядку, встановленому главою 3 розділу 5 ЦПК України (1618-15) відсутні.

Керуючись ст. ст. 354, 355, 360 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

У допуску справи за позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання "Созидатель", ОСОБА_5, ОСОБА_6, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_7, третя особа - комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, про визнання недійсними угод про відступлення права, визнання незаконними рішення, свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності до провадження Верховного Суду України за заявою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року, відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.