Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8, третя особа - ОСОБА_9, про стягнення заборгованості за договором позики шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом уповноваження кредитора на продаж від імені боржника іпотечного майна, за касаційною скаргою ОСОБА_6, поданою представником ОСОБА_10, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 15 червня 2015 року,

У червні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 16 листопада 2012 року між нею та ОСОБА_9 було укладено договір позики б/н, який було посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Гловацькою А.В. та зареєстровано в реєстрі за № 3355. Відповідно до умов цього договору вона позичила ОСОБА_9 7 тис. доларів США, що було еквівалентно 57 540 грн, зі сплатою 6 % кожного місяця від суми позики та терміном повернення коштів до 16 травня 2013 року.

У забезпечення виконання позичальником умов цього договору 16 листопада 2012 року між нею та неповнолітньою ОСОБА_12, яка діяла за згодою матері ОСОБА_7, було укладено договір іпотеки, предметом якого є належний на праві власності іпотекодавцю житловий будинок АДРЕСА_1.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов договору утворилася заборгованість, розмір якої станом на 24 червня 2014 року становив 91 697 грн 28 коп., яка складалась із: 7 000 доларів США, що згідно із установленим Національним банком України офіційним курсом гривні по відношенню до долара США станом на дату подачі позову до суду було еквівалентно 82 322 грн 80 коп., - основної суми боргу, 6 904 грн 80 коп. відсотків за користування позикою за період з 16 березня по 16 травня 2013 року, 2 469 грн 68 коп. пені.

У процесі розгляду справи позивач ОСОБА_6 уточнила свої позовні вимоги і просила суд з метою стягнення заборгованості за договором позики від 16 листопада 2012 року, розмір якої складає 7 000 доларів США, що згідно із установленим Національним банком України офіційним курсом гривні по відношенню до долара США станом на час подачі цієї заяви складає 164 080 грн 80 коп., звернути стягнення на майно відповідача, а саме: на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 16 листопада 2012 року б/н, укладеного між нею та неповнолітньою ОСОБА_8, яка діла за згодою матері ОСОБА_7, та надати їй, ОСОБА_6, право на продаж предмета іпотеки - житлового будинку АДРЕСА_1, з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем шляхом застосування процедури продажу, установленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку", за початковою ціною реалізації предмета іпотеки в розмірі не менше ринкової вартості на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціні на цей вид майна. Крім того, позивач просила надати їй щодо вказаного нерухомого майна наступні права: підпису договору купівлі-продажу в якості продавця; отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних державних органах, органах місцевого самоврядування, установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування; здійснення будь-яких платежів за продавця; отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; реєстрації правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; проведення будь-яких дій в органах Державної реєстраційної служби, необхідних для реєстрації речових прав, що виникають з цього рішення суду та з договору іпотеки від 16 листопада 2012 року б/н; проведення дій з коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови; отримання будь-яких необхідних документів, довідок, витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно в органах державної влади, місцевого самоврядування, нотаріату тощо; можливості здійснення ОСОБА_6 усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Також до реалізації предмета іпотеки за рішенням суду зобов'язати відповідача передати вказане вище нерухоме майно в управління ОСОБА_6 Для цього останній надати право: заміни замків, охоронних пристроїв та обладнання; отримання в будь-яких установах, підприємствах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, нотаріусів, будь-яких документів, необхідних для здійснення: управління предметом іпотеки за рішенням суду, викладення, зміни, розірвання договорів найму (оренди) предмета іпотеки, управління майном, зберігання охорони майна; отримання орендних, будь-яких інших платежів з управління предметом іпотеки з направленням їх на погашення заборгованості за договором позики від 16 листопада 2012 року.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 15 червня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із ухваленням нового рішення у справі про часткове задоволення позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Ухвалені у справі судові рішення не відповідають цим вимогам.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 16 листопада 2012 року ОСОБА_9 відповідно до договору позики б/н позичив у ОСОБА_6 суму у розмірі 57 540 грн, що еквівалентно 7 000 доларів США, яку зобов'язався повернути до 16 травня 2013 року. Крім того, відповідно до п. п. 1, 3 вказаного договору позики позичальник зобов'язався сплачувати відсотки у розмірі 6 % кожного місяця від суми позики до 16 травня 2013 року, що становить 3 452 грн 40 коп., або еквівалентну суму згідно з курсом Національного банку України на день сплати чергового платежу в доларах США, а в останній місяць повністю погасити всю суму позики - 7 000 доларів США або у гривнях на день погашення згідно з курсом Національного банку України, а також сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми в разі несвоєчасного повернення суми позики.

З метою часткового забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором позики між позивачем та неповнолітньою ОСОБА_8, яка діяла за згодою матері ОСОБА_7, було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_8 передано в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок № 25 з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, що належить їй на праві власності.

Як вбачається з п. 1.1 договору іпотеки, цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя ОСОБА_6, що випливають з договору позики від 16 листопада 2012 року, який укладений між іпотекодержателем ОСОБА_6 та позичальником ОСОБА_9, за умовами якого останній зобов'язується перед іпотекодержателем повернути наданий йому кредит до 16 травня 2013 року у розмірі 57 540 грн. Позичальник зобов'язується повернутипозику та сплатити пеню у випадку прострочення повернення позики. Строк і порядок повернення позики визначаються договором позики.

У передбачений договором строк ОСОБА_9 не повернув ОСОБА_6 суму позики та не сплатив відсотки за користування нею, а тому утворилася заборгованість за даним договором, розмір якої станом на 24 червня 2014 року становив 66 369 грн 63 коп., виходячи із того, що відповідно до вищевказаного договору позики ОСОБА_9 позичив у ОСОБА_6 грошову суму у гривнях.

Установлено, що 15 квітня 2015 року на підставі заяви ОСОБА_9 про внесення коштів для ОСОБА_6 за договором позики від 16 листопада 2012 року на депозитний рахунок НОМЕР_1 у ПАТ "Укргазбанк" приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_13 прийнято кошти від ОСОБА_9 у розмірі 64 749 грн 37 коп. (а. с. 67).

Установивши, що зобов'язання позичальника ОСОБА_9 перед іпотекодержателем ОСОБА_6 в частині, встановленій іпотечним договором, виконані, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Однак з таким висновком судів погодитися не можна.

Згідно із ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, згідно з положеннями ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

За змістом ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов. Передбачене у цій нормі право сторін на встановлення умов оплати за користування позикою з урахуванням норм ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів та порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати (наприклад, у твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу), оскільки закон - ст. ст. 536, 1048 ЦК України, визначає, що плата за користування чужими грішми встановлюється і нараховується у вигляді процентів на основну суму боргу.

За змістом ст. ст. 526, 527 ЦК України належним виконанням зобов'язання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобов'язання, про що може бути зазначено у договорі або виданій відповідно до закону довіреності.

Результат аналізу норм ст. 99 Конституції України, ст. ст. 192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання, є національна валюта України - гривня.

Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди не прийняли до уваги вищезазначену правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, не визначилися з розміром заборгованості в силу ст. 533 ЦК України та відповідно до цього з підставністю заявленого позову.

Отже, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди залишили поза увагою вищенаведене, а тому оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені як місцевим, так і апеляційним судами, то рішення місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_10, задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 15 червня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.