Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Мартинюка В.І., Наумчука М.І., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 04 вересня 2014 року,

У травні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") про стягнення середнього заробітку за час затримки до дня фактичного розрахунку при звільненні в розмірі 103 175,70 грн. В обгрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 18 вересня 2012 року задоволено частково її позовні вимоги до ПАТ "КБ "Надра" та стягнуто з останнього середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2 479,05 грн. Оскільки зазначені грошові кошти були сплачені їй банком лише 17 лютого 2014 року під час примусового виконання вказаного рішення суду, з урахуванням кількості днів затримки повного розрахунку просила на підставі статей 116, 117 КЗпП України стягнути з ПАТ "КБ "Надра" 103 175,70 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 вересня 2011 року до 17 лютого 2014 року.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 04 вересня 2014 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв'язку із невиконанням рішення суду є безпідставними. Водночас, судом першої інстанції зауважено, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даними позовними вимогами, передбачений положеннями ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 20 жовтня 2010 року ОСОБА_6 було звільнено з роботи ПАТ "КБ "Надра" з підстав, передбачених ст. 38 КЗпП України.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 18 вересня 2012 року у справі за позовом ПАТ "КБ "Надра" до ОСОБА_6 про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ПАТ "КБ "Надра" про стягнення грошової компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнуто з ПАТ "КБ "Надра" на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2 479,05 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "КБ "Надра" 11 грудня 2013 року перерахувало на рахунок ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві грошові кошти на виконання, в тому числі, зазначеного вище рішення суду від 18 вересня 2012 року (платіжна вимога № 2442/19).

Зазначені грошові кошти були перераховані на картковий рахунок ОСОБА_6 17 лютого 2014 року під час примусового виконання указаного рішення суду.

Згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Із роз'яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24 грудня 1999 року (v0013700-99) , непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України зазначених положень закону і роз'яснень Пленуму належним чином не врахував, не з'ясував, за який часовий проміжок має бути здійснене стягнення середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасним розрахунком, помилково не прийняв до уваги те, що середній заробіток у зв'язку з несвоєчасним розрахунком, передбачений ст. 117 КЗпП України, стягується з моменту порушеного права по день фактичного розрахунку роботодавцем, а саме перерахування останнім грошових коштів на рахунок державної виконавчої служби (а.с. 23), а саме за період з 28 вересня 2011 року до 11 грудня 2013 року. Період з моменту отримання державною виконавчою службою грошових коштів для виконання судового рішення (з 11 грудня 2013 року) виключає вину роботодавця за затримку у розрахунку з позивачем. Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (v004p710-12) надано роз'яснення, зокрема, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Частиною першою статті 233 ЦК України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Водночас, суд першої інстанції вирішуючи спір по суті позовних вимог дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку на звернення до суду з даним позовом, визначеного положеннями ст. 233 КЗпП України, оскільки як вбачається з матеріалів справи позивачу про виконання судового рішення стало відомо 17 лютого 2014 року, з моменту надходження грошових коштів на її картковий рахунок, в той час як із зазначеним позовом позивач звернулась 16 травня 2014 року про, що свідчить відбиток штампу суду, тобто в межах тримісячного строку.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин судові рішення першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 04 вересня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.