Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Висоцької В.С.

суддів:Гримич М.К., Кафідової О.В., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа: регіональне відділення Фонду державного майна України в Рівненській області про визнання права власності, усунення перешкод в користуванні майном, зобов'язання утриматись від певних дій та захист права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_7 на ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 29 серпня 2014 року,

У листопаді 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на склад для кормів, що розташований в АДРЕСА_1, зобов'язати ОСОБА_6 усунути перешкоди в користуванні приміщенням, а саме: звільнити та відкрити приміщення, захистити право власності, витребувавши з чужого незаконного володіння склад для кормів, судові витрати покласти на відповідача.

Позов мотивовано тим, що 29 лютого 2000 року між ОСОБА_5 та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області укладено договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва складу для кормів, ступінь будівельної готовності 80%. Вказаний договір посвідчено нотаріально 21 березня 2000 року. ОСОБА_5 сплатив вартість об'єкта в розмірі 250 гривень та в подальшому зареєстрував договір в органах місцевого самоврядування. Рішенням Карпилівської сільської ради від 25 грудня 2007 року № 156 об'єкту присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1. Таким чином позивач набув право власності на зазначене майно. В порушення прав позивача, 5 лютого 2008 року СГПП "Сонячне" та ОСОБА_6 уклали договір купівлі продажу зазначеної будівлі ангару (складу для кормів). Нотаріально договір не посвідчувався, державна реєстрація не проводилася. ОСОБА_6 користується без законних підстав приміщенням ангару, зберігає там своє майно, чинить перешкоди позивачу в користуванні майном, не визнає права власності ОСОБА_5 на нього.

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 26 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 29 серпня 2014 року, позов задоволено. Визнано право власності ОСОБА_5 на приміщення ангару розташованого по АДРЕСА_1. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_6 ангар, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зобов`язано ОСОБА_6 усунути перешкоди ОСОБА_5 в користуванні приміщенням ангару, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, а саме: звільнити зазначене приміщення і забезпечити вільний доступ до нього. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Представник позивача, не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції в частині висновків про правомірне володіння будівлею ангару відповідачем на підставі договору купівлі-продажу та рішення третейського суду, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В ході касаційного розгляду справи представник позивача подав заяву про відмову від касаційної скарги в частині оскарження ухвали апеляційного суду щодо вимог про визнання права власності ОСОБА_5 на приміщення ангару розташованого по АДРЕСА_1 та усунення перешкод ОСОБА_5 в користуванні приміщенням ангару. При цьому, вважає недостатньо вмотивованою оскаржувану ухвалу апеляційного суду в частині вимог про витребування з незаконного володіння ОСОБА_6 спірного ангару і у цій частині підтримав касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заяви про відмову від касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що заяву ОСОБА_7 - представника позивача слід задовольнити, касаційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст. 330 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення касаційного провадження. Про прийняття відмови від скарги та закриття касаційного провадження суд постановляє ухвалу.

У разі закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою від касаційної скарги повторне оскарження цих рішень, ухвал цією особою не допускається (ч.5 ст. 330 ЦПК України).

Оскільки представник позивача подав заяву про відмову від касаційної скарги в частині оскарження ухвали апеляційного суду щодо вимог про визнання права власності ОСОБА_5 на приміщення ангару, розташованого по АДРЕСА_1 та усунення перешкод ОСОБА_5 в користуванні цим приміщенням, колегія суддів вважає, що таку відмову слід прийняти та закрити касаційне провадження у цій частині.

Наслідки закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою від касаційної скарги ОСОБА_7 роз'яснено.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_7 на ухвалу апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про витребування з незаконного володіння ОСОБА_6 спірного ангару слід зазначити наступне.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що ОСОБА_5 набув права власності на приміщення ангару, його право не визнається відповідачем, який без законних на те підстав володіє зазначеним приміщенням, використовує його для своїх потреб, зберігає там станки та будівельні матеріали, не дозволяє ОСОБА_5 користуватися приміщенням ангару, створюючи перешкоди в користуванні. Вказані обставини, відповідно до ст.ст. 387, 392 ЦК України є підставою для визнання за позивачем права власності на вказане майно та його витребування з незаконного володіння відповідача.

Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками місцевого суду та залишив ухвалене ним рішення без змін.

З такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна, оскільки вони зроблені судом без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам процесуального права рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з рішенням апеляційного суду Рівненської області від 21 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про застосування наслідків недійсності правочину, визнання договорів купівлі-продажу неукладеними, яке набрало законної сили, визнано неукладеним договір купівлі-продажу будівлі ангару від 5 лютого 2008 року та від 3 березня 2008 року між продавцем сільськогосподарським приватним підприємством "Сонячне" та покупцем - ОСОБА_6 Також в мотивувальній частині вказаного рішення суду зазначено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 29 лютого 2000 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України та ОСОБА_5, останній придбав об'єкт незавершеного будівництва - склад для кормів в с. Карпилівка, Рокитнівського району Рівненської області. Вказаний договір нотаріально посвідчений та зареєстрований.

Станом на 2000 рік обов'язкова державна реєстрація вказаних договорів не передбачалася, а тому ОСОБА_5 набув права власності на вказаний об'єкт з моменту укладення нотаріально посвідченого вище вказаного договору купівлі-продажу.

25 грудня 2007 року Карпилівською сільською радою за рішенням № 156 цьому об'єкту присвоєно адресу АДРЕСА_1.

Склад для кормів, який придбав ОСОБА_5 та будівля ангару, якою користується відповідач, є одне і теж приміщення, оскільки знаходиться за одною адресою і це підтвердили сторони в судовому засіданні.

В технічному паспорті на ангар по АДРЕСА_1, виготовленому 6 листопада 2013 року КП "Рівненське ОБТІ" власником зазначений ОСОБА_5, без зазначення розміру частки власності.

Встановивши, що ОСОБА_5 набув права власності на приміщення ангару, його право не визнається відповідачем, який без законних на те підстав володіє зазначеним приміщенням, використовує його для своїх потреб, зберігає там станки та будівельні матеріали, не дозволяє ОСОБА_5 користуватися приміщенням ангару, чинячи перешкоди у доступі до нього, місцевий суд задовольнив позов.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд послався на те, що відповідач у 2008 році купив і зареєстрував за собою титульне право власності на спірний ангар. Судовим рішенням, яке набрало законної сили договір визнано судами таким, що неукладений, а реєстрацію за ним права - незаконною. При цьому, ОСОБА_5 правомірно на підставі договору купівлі-продажу набув право власності на це приміщення під час дії Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , яким не вимагалося обов'язкової реєстрації права власності на нерухоме майно.

Разом з тим, переглядаючи рішення місцевого суду в частині позовних вимог про витребування з незаконного володіння ОСОБА_6 спірного ангару суд апеляційної інстанції висновків суду першої інстанції у цій частині не перевірив і не спростував, послався лише на обґрунтованість висновку про підставність позовних вимог, не зазначив, що позивач, як власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном, оскільки спірне майно незаконно вибуло з його володіння, не визначився з характером спірних правовідносин та нормою закону, яка підлягає застосуванню, не надав мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

За таких обставин, постановлена судом апеляційної інстанції ухвала в частині позовних вимог про витребування з незаконного володіння ОСОБА_6 спірного ангару не може вважатися законною і обґрунтованою, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України її слід скасувати у цій частині з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Заяву ОСОБА_7 - представника позивача ОСОБА_5 про часткову відмову від касаційної скарги задовольнити.

Прийняти відмову ОСОБА_7 - представника позивача ОСОБА_5 від касаційної скарги в частині оскарження ухвали апеляційного суду щодо вимог про визнання права власності ОСОБА_5 на приміщення ангару розташованого по АДРЕСА_1 та усунення перешкод ОСОБА_5 у користуванні приміщенням ангару.

Касаційне провадження у цій частині закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 29 серпня 2014 року в частині позовних вимог ОСОБА_5 про витребування з незаконного володіння ОСОБА_6 приміщення ангару скасувати і справу направити в цій частині до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.