6-8019св15 Про поділ майна подружжя та стягнення коштів - 20.05.2015 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2015 року,

У червні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 26 серпня 1994 року з ОСОБА_4 він уклав шлюб та проживав однією сім'єю, а з грудня 2013 року сімейні відносини припинені. За час перебування у шлюбі сторонами придбано майно: житловий будинок, нежитлове приміщення № 4, дві квартири, автомобіль. Крім того, зазначав, що у нього з відповідачкою є боргові зобов'язання на суму 1 631 440 грн, які рішенням Ленінського районного суду м Запоріжжя від 5 травня 2014 року стягнуті з нього на користь ОСОБА_5

Оскільки сторони не дійшли згоди щодо добровільного поділу спільно нажитого майна, просив провести поділ спільного сумісного майна подружжя: йому виділити житловий будинок № 19 по вул. Логінова у м. Запоріжжі, розташований на земельній ділянці площею 0,0576 га за вказаною адресою, вартістю 676 903 грн; приміщення № 4 по АДРЕСА_1, вартістю 617188 грн.

Відповідачу ОСОБА_4 просив виділити трикімнатну квартиру № АДРЕСА_8, вартістю 593 956 грн; двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, вартістю 446 882 грн; легковий автомобіль марки "Volkswagen Golf", державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 134 101, 91 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на його користь 340 424,45 грн боргових зобов'язань, сплачених на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 5 травня 2014 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2014 року позов задоволено.

Виділено ОСОБА_3 та визнано право власності за ним на житловий будинок № АДРЕСА_9, що розташований на земельній ділянці площею 0,0576 га за вказаною адресою, та приміщення № 4 по АДРЕСА_1.

Виділено ОСОБА_4 трикімнатну квартиру АДРЕСА_8; двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2; легковий автомобіль марки "Volkswagen Golf", державний номерний знак НОМЕР_1.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 340 424,45 грн боргових зобов'язань, сплачених на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 5 травня 2014 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

ОСОБА_3 виділено наступне майно: трикімнатну квартиру АДРЕСА_3, вартістю 593 956 грн, двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 вартістю 446 882 грн. Всього на загальну суму 1 040 838 грн. Визнано за ОСОБА_3 право власності на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_5 припинивши право власності на неї за ОСОБА_4

ОСОБА_4 виділено житловий будинок АДРЕСА_9 розташований на земельній ділянці площею 0,0576 га за адресою: АДРЕСА_9, вартістю 676 903 грн, приміщення № 4 по АДРЕСА_1, вартістю 617 188 грн, легковий автомобіль марки Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 134 101,91 грн. Всього на загальну суму 1 428 192,91 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд зазначав, що в нежитловому приміщенні № 4 підприємницькою діяльністю займається відповідач ОСОБА_4; виділення останній житлового будинку АДРЕСА_9 відповідатиме інтересам двох неповнолітніх дітей, які проживають з матір'ю; з урахуванням того, що позивач має заборгованість по аліментах у розмірі 11 066,67 грн, розмір аліментів недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дітей, відповідач має право на відступлення від часток на підставі ч. 3 ст. 70 СК України.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна, виходячи із наступного.

Установлено, що 26 серпня 1994 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб. Від шлюбу мають двох дітей: дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 липня 2014 року шлюб між сторонами розірвано.

За час шлюбу сторонами було придбано наступне майно: житловий будинок № АДРЕСА_9, розташований на земельній ділянці площею 0,0576 га за зазначеною адресою та зареєстровані за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу будинку від 5 квітня 2007 року, і державного акту на право власності на земельну ділянку Запорізької міської ради від 21 листопада 2007 року, загальною вартістю 676 903 грн; приміщення № 4 по АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Запорізьким міськвиконкомом від 31 серпня 2001 року, вартістю 617 188 грн; двохкімнатна квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2003року, вартістю 446 882 грн; трикімнатна квартира АДРЕСА_7, зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі договору міни, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 26 лютого 1997року, вартістю 593 956 грн; легковий автомобіль марки "Volkswagen Golf", державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 134 101,91 грн, зареєстрований за ОСОБА_4

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пп. 23, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до вимог ст. 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

З обставин справи вбачається, що кожен із подружжя просив виділити йому в натурі житловий будинок АДРЕСА_9 вартістю 676 903 грн.

Проте вирішуючи спір, суд не з'ясував, чи підлягає спірний будинок поділу в натурі з урахуванням того, що загальна площа будинку становить 87,9 кв. м та кожному із подружжя належить його Ѕ частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За положеннями ч. 3 ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відступаючи від рівності часток в майні подружжя, апеляційний суд виходив із наявності у позивача заборгованості по аліментах станом на 1 лютого 2015 року у розмірі 11 066,67 грн.

При цьому, суд не врахував, що з вимогами про відступлення від засад рівності часток подружжя відповідач ОСОБА_4 не зверталась. Крім того, апеляційний суд не перевірив, чи є наявність виниклої заборгованості обставиною, яка має істотне для застосування ч. 3 ст. 70 СК України.

Слід зауважити, що посилаючись на рішення апеляційного суду Запорізької області від 23 грудня 2014 року про відмову в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_3 боргу на користь ОСОБА_5, суд не рахував, що вирішальним значенням у справі є встановлення факту укладення договору позики в інтересах сім'ї, про що суд зобов'язаний навести відповідні докази.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.