6-8835св1520 Про визнання права власності на 1/2 частину будинку та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом - 20.05.2015 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Друга Дубенська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на 1/2 частину будинку та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 25 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 лютого 2015 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що він проживав з дідом ОСОБА_6 бабою ОСОБА_7 в с. Дядьковичі Лубенського району Рівненської області. Згідно записів по господарських книг виконавчого комітету Сатиївської сільської Ради Дубенського району Рівненської області, їх господарство відносилося до колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_6 Він також був членом колгоспного двору. Згодом вони переїхали в новий будинок в АДРЕСА_1 Статус їх господарства не змінився. До січня 1989 року частка його майна в колгоспному дворі становила 1/3. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Станом на 15 квітня 1991 року право на майно, яке належало колгоспному двору мали баба ОСОБА_7, яка ІНФОРМАЦІЯ_2 померла, та він, що залишився проживати в даному будинку.

18 березня 1996 року дочка ОСОБА_7 - ОСОБА_8 отримала свідоцтво про право спадщину на весь житловий будинок, приховавши від нотаріуса те, що є ще живі члени колгоспного двору, які мають право на частку у майні колгоспного двору. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 померла, після її смерті єдиним спадкоємцем є син - ОСОБА_4

Зазначав, що при зверненні до суду він не був ознайомлений із свідоцтвом про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 та документами на підставі яких воно було видано. Вважав, що половина будинку належить йому як частка у майні колгоспного двору, а друга половина є об'єктом спадщини після смерті ОСОБА_7 Спадкове майно після смерті останньої складається з житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_2, що належали померлому ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкоємницею якого була дружина померлого ОСОБА_7, яка фактично прийняла спадщину після смерті чоловіка, але юридично не оформила спадкових прав.

Посилаючись на те, що ОСОБА_7 не могла прийняти спадщину після смерті ОСОБА_6, не могла бути спадкоємницею після смерті ОСОБА_6, так, як спадщина після його смерті не відкривалась, просив визнати за ним право власності на Ѕ частину будинку, який знаходиться в АДРЕСА_3 та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом видане 18 березня 1996 року на ім'я ОСОБА_8, оскільки воно видане всупереч вимогам законодавства, яке діяло на момент смерті ОСОБА_6

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від

25 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 20 лютого 2015 року, визнано за ОСОБА_3 право власності на 1\2 частину будинку, який знаходиться в АДРЕСА_3. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім'я ОСОБА_8

18 березня 1996 року Другою Дубенською державною нотаріальною конторою реєстровим номером 543.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що після смерті ОСОБА_6 станом на 15 квітня 1991 року, майно колгоспного двору залишилося у власності ОСОБА_7 і позивача ОСОБА_3 та їх частки були рівними. Зазначав, що нотаріусом не враховано, що ОСОБА_6 як член колгоспного двору, відповідно до ст. 563 ЦК УРСР не міг бути спадкодавцем майна, на яке видане оспорювань свідоцтво.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна, виходячи із наступного.

Установлено, що згідно запису погосподарської книги № 15 за 1974-1976 роки, господарство ОСОБА_6 знаходилося за адресою с. Дядьковичі Лубенського району. З 1977 року (по господарська книга № 22 особовий рахунок НОМЕР_1) ОСОБА_6 проживав в АДРЕСА_3 у власному будинку, 1976 року побудови. Спільно із ним проживали: дружина ОСОБА_7, 1921 року народження, внук ОСОБА_3, 1970 року народження, теща

ОСОБА_9, 1894 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4. Головою колгоспного двору був ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 З 1989 року по 1995 рік головою колгоспного двору була ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 З 1996 року по даний час власником будинку рахується ОСОБА_8, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 березня 1996 року, виданого Лубенською районною нотаріальною конторою. ОСОБА_3 зареєстрований і проживає у господарстві за адресою АДРЕСА_3, з 1974 року і поданий час. Зазначене підтверджено довідкою Сатиївської сільської ради Дубенського району Рівненської області від 23 вересня 2013 року (а.с.7).

З обставин справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 померла.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно із ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) , спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови від 24 червня 1983 року № 4 "Про практику розгляду судами України справ про спадкування" (v0004700-83) , та в підпункті "г" пункту 6 постанови від () 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах права приватної власності" (v0020700-95) , правила ст. 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 1 липня 1990 року. У разі смерті члена колгоспного двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

Таким чином, визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України не перевірив, хто був членом колгоспного двору та яка частка в його майні належала кожному з них після припинення колгоспного двору, як було поділено особові рахунки та відповідно до цього чи змінилась частка членів колгоспного двору. Поза увагою суду залишилося те, що після смерті ОСОБА_7 спадщина відкрилась на належну їй частину майна, а не на все майно бувшого колгоспного двору.

Враховуючи, що відповідно до повідомлення Здолбунівської районної державної нотаріальної контори після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 ніхто із спадкоємців з заявою про прийняття спадщини не звертався (а.с. 62), спадкова справа не заведена, суд не з'ясував коло осіб, які фактично прийняли спадщину.

Заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги щодо неправомірного застосування судом норми ст. 392 ЦК України.

Так, згідно із ч. 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилами ст. 392 ЦК України, якою керувався суд при вирішенні спору, позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином, ураховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний будинок та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України.

При цьому судом не враховано, що за правилами ст. 392 ЦК України, позов про визнання права власності можу бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається, по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Визнаючи за ОСОБА_3 право власності на 1\2 частину спірного будинку на підставі ст. 392 ЦК України, поза увагою суду залишилося те, що предметом даного спору є спадщина, яка відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_7, а відтак, правовідносини сторін урегульовані ЦК УРСР (1540-06) 1963 року.

Доводи касаційної скарги щодо пропуску строку позовної давності не заслуговують на уваги, оскільки доводи ОСОБА_3 про те, що про порушене право йому стало відомо у липні 2008 року матеріалами справи не спростовується, він тривалий час лікувався та в подальшому йому за станом здоров'я встановлено першу групу інвалідності.

Враховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлено неповно, судом застосовано закон, який не підлягає до застосування, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що призвели до неправильного вирішення спору та в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 25 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 лютого 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.