6-8667св15 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 20.05.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Харківської області від 17 лютого 2015 року,

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, у якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 055 787 грн. 41 коп.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 4 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого він отримав кредитні кошти в розмірі 26 615,71 дол. США зі сплатою за користування кредитом 18,5% річних, з кінцевим терміном повернення 4 вересня 2015 року. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_4 за договором кредиту, 4 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язалася відповідати перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник ОСОБА_4, за повернення кредитних коштів. Свої зобов'язання банк виконав, надав ОСОБА_6 кредитні кошти. Але, позичальник взяті на себе зобов'язання не виконував належним чином, у зв'язку із чим виникла заборгованість по сплаті кредитних сум.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 11 грудня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 17 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в сумі 749 024 грн. 99 коп. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі, поданій представником, ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив із того, що банк звернувся до суду з позовом після спливу шестимісячного строку з моменту направлення поручителю - ОСОБА_3 листа про необхідність виконати свої зобов'язання, а тому, відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припинилася.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що наявні підстави для задоволення позову.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Судом установлено, що 4 вересня 2008 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого він отримав кредитні кошти в розмірі 26 615,71 дол. США зі сплатою 18,5% річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення до 4 вересня 2015 року. Цільове призначення кредиту - придбання транспортного засобу - автомобіля марки "SEAT LEON", 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Указаний автомобіль було передано в заставу банку.

У порушення умов кредитного договору ОСОБА_4 свої зобов'язання належним чином не виконав, у результаті чого, станом на 22 липня 2014 року має прострочену заборгованість за кредитом, яка за розрахунком банку складає 26 299,95 дол. США, що за курсом Національного банку України на дату розрахунку складає 306 921 грн. 18 коп., за відсотками - 11 583,83 дол. США, еквівалентно 135 183 грн. 63 коп., пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів 138 275,80 дол. США, що еквівалентне 1 613 682 грн. 60 коп.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_4 за договором кредиту, 4 вересня 2008 року між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язалась відповідати перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник ОСОБА_4, а саме, за повернення основної суми заборгованості, відсотків за користування кредитом, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, обумовлених кредитним договором.

Пунктом 6.1 кредитного договору від 4 вересня 2008 року передбачено, що кредитор має право достроково стягнути заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції у разі невиконання позичальником умов цього договору.

Згідно з п. 3.1.договору поруки від 4 вересня 2008 року в разі невиконання боржником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором нарівні з боржником за повернення суми кредиту, нарахованих відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій на підставі ст. 554 ЦК України.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється після встановлення строку, встановленого в договорі, а також, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-53 цс14).

У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України і п. 6.1 кредитного договору використав право достроково стягнути з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором, надіславши 6 червня 2011 року письмову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів у строк до 30 днів з дати отримання цієї вимоги, але не пізніше 37 днів з моменту відправлення цієї вимоги

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання. У такому випадку останній мав пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від зміненого строку виконання зобов'язання, яким стало 14 липня 2011 року.

Оскільки протягом шести місяців від цієї дати позивач позов до поручителя не пред'явив, то суд першої інстанції відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України дійшов до обґрунтованого висновку про припинення поруки та відмовив банку у задоволенні позову до поручителя про стягнення з останнього заборгованості.

У порушення зазначених вимог закону та з урахуванням вказаних обставин справи, стягуючи заборгованість за договором поруки, суд апеляційної інстанції не врахував, що строк виконання основного зобов'язання, а також строк дії договору поруки сплинув 14 липня 2011 року, а позивач в порушення вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України звернувся з вимогою до поручителів, шляхом звернення до суду лише 14 вересня 2014 року, у зв'язку з чим прийшов до неправильного висновку щодо часткового задоволення позову. Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 17 лютого 2015 року скасувати та залишити в силі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 грудня 2014 року.