Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Парінової І.К.,

Коротуна В.М., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення помилково перерахованої суми коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року,

У червні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення помилково перерахованої суми коштів, мотивуючи вимоги тим, що 08 листопада 2012 року відповідач звернувся до каси Оболонського відділення ПАТ КБ "ПриватБанк" з проханням поповнити його кредитну карту № НОМЕР_1, передавши касиру грошові кошти у розмірі 60 тис. грн, проте через технічну помилку касира-операціоніста ПАТ КБ "Приватбанк" на картковий рахунок відповідача було перераховано 135 600 грн.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 є неналежним отримувачем та користувачем чужими грошовими коштами у розмірі 75 600 грн, письмову вимогу банку про повернення помилкової суми переказу він не виконав, позивач просив стягнути із ОСОБА_3 указану суму з урахуванням пені, що у загальному розмірі становить 77 911,55 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про задоволення позову. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 77 911,55 грн та вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про задоволення позову. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 77 911,55 грн та вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог банку, апеляційний суд указував на те, що до каси Оболонського відділення ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся ОСОБА_3 з проханням поповнити його кредитну карту та передав касиру грошові кошти різними купюрами в загальній сумі 60 тис. грн, але в результаті допущеної касиром помилки фактично здійснено поповнення вказаної розрахункової картки на суму 135 600 грн, що підтверджується актом недостачі грошових коштів від 09 листопада 2012 року № 18748425 та відеозаписом камери спостереження від 08 листопада 2012 року в період часу з 14.06 по 14.36 год.

Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідають.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, заявник указує на те, що акт про нестачу від 09 листопада 2012 року № 18748425 складений не в той день, не в той час і не за тих обставин, коли касиром ОСОБА_4 було одноосібно виявлено нестачу грошових коштів в кабінці операційної каси. Допитані в якості свідків керівник відділення ОСОБА_5 та завідуюча касою ОСОБА_6 надали показання, що про факт нестачі грошей вони дізналися зі слів касира ОСОБА_4, яка виявила нестачу грошових коштів не одразу після проведених ним банківських операцій чи його видалення від каси, а лише 08 листопада 2012 року, близько 18 год. 30 хв.., тобто в кінці робочого дня, перед тим як здавати касу. Після виявлення нестачі ОСОБА_4 почала згадувати всі проведені банківські операції за день і вирішила, що помилилася, коли обслуговувала саме ОСОБА_7 Однак це лише її припущення. Під час судових засідань неодноразово переглядався фрагмент відеозапису з камери 07. За матеріалами відеозапису неможливо точно порахувати купюри та суми, оскільки камера розташована на стелі каси, зображення "розмите". Більше того, за час проведення банківської операції він неодноразово передавав та отримував гроші, і головне, наданий банком фрагмент відеозапису не охоплює всієї банківської операції до кінця, адже не видно, як завершено банківську операцію, отримано чеки (які ним надані суду) та коли він відійшов від каси. Фрагмент відеозапису по залу, де знаходяться клієнти банку, обривається по часу ще раніше. Він передав касиру гроші в сумі 134 980 гривень 92 копійки і надав суду копії оригіналів чеків, які приєднані до матеріалів цивільної справи, із яких убачається, що сплата здійснювалась чотири рази. Кожен раз сплачувалась певна сума, комісія із цієї суми і видавався чек про проведену операцію за підписом касира, а суми, вказані стороною позивача в розрахунку помилково перерахованих коштів (додаток 1 до позовної заяви) та у виписці по рахунку № НОМЕР_2 (додаток 2 до позовної заяви), не відповідають дійсності, бо розрахунок заборгованості виведений не по тому рахунку, який належить до предмета спору, а у виписці не враховані суми сплачених комісій за банківські операції.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Установлено, що 08 листопада 2012 року до каси Оболонського відділення ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся ОСОБА_3 з проханням поповнити його власну кредитну карту № НОМЕР_1, передавши грошові кошти касиру Оболонського відділення ПАТ КБ "ПриватБанк".

Згідно з квитанціями 08 листопада 2012 року на рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_3 було перераховано кошти о 14 год. 28 хв. 22 сек. 810 грн 97 коп ; 14 год 30 хв. 46 сек. 40 400 грн, з яких 40 тис. грн на картковий рахунок, 400 грн комісія; о 14 год. 33 хв. 09 сек. 40 тис. грн., з яких 39 грн 600 грн на картковий рахунок, 400 грн комісія; о 14 год. 36 хв. 05 сек. 35 200 грн з яких 34 848 грн на картковий рахунок та 352 грн комісії (а. с. 3838).

09 листопада 2012 Оболонським відділенням ПАТ КБ "Приватбанк" складено акт про нестачу грошових коштів у розмірі 75 600 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку, суд першої інстанції вказував на те, що акт від 09 листопада 2012 року № 18748425 про виявлення нестачі складений не в день виявлення нестачі коштів, коли касир ОСОБА_4 перебувала на робочому місці, не виходячи з приміщення відділення банку і кабінки каси, а на наступний день, що взагалі не підтверджує того, що відповідач поклав на картковий рахунок не свої гроші, оскільки у вказаного касира та в інших співробітників банку було безліч можливостей іншим чином розпоряджатися грошима, а списати нестачу на випадково обрану особу, яка просто здійснювала операції не з малими сумами. Відеозапис переглянутий в судовому засіданні також не дає можливості встановити розмір отриманої касиром суми через нечіткість зображення.

Крім цього, встановлено, що банком надано лише фрагмент відеозапису, який не охоплює всієї банківської операції до кінця, а саме: з моменту звернення ОСОБА_3 до каси та до моменту, коли він відійшов від каси.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні статтей 57 - 59 ЦПК України (1618-15) про те, що ОСОБА_3 не було надано касиру кошти в розмірі 134 980 грн 92 коп.

З огляду на положення ст. 1212 ЦК України та встановлені обставини справи суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог банку.

До таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року скасувати, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 лютого 2014 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.