Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Кузнєцова В.О., Мостової Г.І., Наумчука М.І., - розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 в частині оскарження рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02 грудня 2014 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2015 року,

У січні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення коштів за борговою розпискою, посилаючись на те, що за умовами боргової розписки відповідача від 14 листопада 2012 року, яка посвідчена головою Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, остання зобов'язалася до 01 березня 2013 року повернути грошову суму еквівалентну 3 330 доларам США, яку вона не доплатила за договором купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 проте взятих на себе зобов'язань до цього часу не виконала.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за борговою розпискою відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга в частині оскарження рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02 грудня 2014 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2015 року підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Отже судове рішення теж не може ґрунтуватись на припущеннях.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за борговою розпискою, суди попередніх інстанцій визначившись належним чином з правовою природою спірної розписки, дійшли обґрунтованого висновку про те, що розписка містить лише зобов'язання повернути грошові кошти за придбаний будинок, натомість, за положеннями ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, проте таких умов розписка ОСОБА_5 не містить. Зміст розписки не свідчить про те, що між сторонами укладався договір позики в розумінні ст. 1046 ЦК України.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02 грудня 2014 року та ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2015 року постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в частині оскарження рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02 грудня 2014 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2015 року відхилити.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02 грудня 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.