6-6074св15 Про усунення перешкод у користуванні власністю та скасування державного акта на право власності на землю - 20.05.2015 Прийняття

головуючого: Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Мартинюка В.І., Наумчука М.І., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - Чернівецька міська рада, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області про усунення перешкод у користуванні власністю та скасування державного акта на право власності на землю, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 28 січня 2015 року,

У лютому 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, треті особи - Чернівецька міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області про усунення перешкод у користуванні власністю та скасування державного акта на право власності на землю. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка розміром 0,10 га за адресою АДРЕСА_1, цільове призначення якої визначено для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Відповідачу ОСОБА_7 на праві власності належить суміжна земельна ділянка розміром 0,10 га за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення якої - ведення індивідуального садівництва. Її звернення до суду зумовлене тим, що відповідач ОСОБА_7 у 2011 році перекрила проїжджу частину дороги загального користування, шляхом влаштування на ній металевої сітки, а пізніше здійснила будівництво фундаменту частково на дорозі, а частково на своїй земельній ділянці. Позивач просила усунути перешкоди у користуванні її земельною ділянкою, шляхом знесення самовільно побудованого фундаменту на земельній ділянці відповідачки та на проїзді загального користування, а також перенесення металевої сітки з проїзду загального користування на межі своєї земельної ділянки. Скасувати виданий на ім'я ОСОБА_7, на підставі рішення 19 сесії 24 скликання Чернівецької міської ради від 26 лютого 2004 року за № 387 державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року позовну заяву ОСОБА_6 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_7 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_6 її земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно побудованого фундаменту на земельній ділянці відповідача за кадастровим номером НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 та на проїзді загального користування. У іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 28 січня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено. В частині вирішення питання про розподіл судових витрат рішення суду першої інстанції скасовано. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції частині задоволених позовних вимог та відмовляючи в цій частині в їх задоволенні апеляційний суд, виходив з положень ст. 60 ЦПК України, зокрема, що позивачем не доведено, яким чином відповідач чинить їй перешкоди в користуванні її земельною ділянкою та порушує право на користування нею. Окрім того, в судовому засіданні встановлено, що до земельної ділянки позивача є проїзд з вулиці Ізюмської, що не заперечував представник позивача.

Проте повністю погодитись з висновками апеляційного суду не можна з таких підстав.

Судами встановлено, що позивачу по справі належить земельна ділянка розміром 0,10 га, яка розташовано по АДРЕСА_1, цільове призначення якої визначено для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а.с. 6 т. 1).

Відповідач ОСОБА_7 є власником земельної ділянки площею 0,10 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення якої є ведення індивідуального садівництва, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку (а.с. 8 т. 1).

Зі змісту листа Головного управління Держкомзему у Чернівецькій області № Ф-324 від 21 листопада 2011 року вбачається, що перевіркою на місцевості (в натурі) та на підставі наявних документів встановлено, що ОСОБА_7 самовільно зайняла земельну ділянку (проїзд - загального користування), шляхом огородження металевою сіткою, також здійснено будівництво фундаменту за вищезгаданою адресою (а.с. 10 т. 1).

З висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1627, виконаної 17 грудня 2012 року СП "Західно-Український Експертно-Консультативний Центр" вбачається, що об'єкт будівництва (самовільно збудований фундамент) за координатами поворотних точок окружної межі, зазначених в матеріалах справи (а.с. 76), частково розташований в межах земельної ділянки по АДРЕСА_2 (цільове призначення для ведення індивідуального садівництва), згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого ОСОБА_7 на підставі рішення 19 сесії ХХIV скликання Чернівецької міської ради № 387 від 6 лютого 2004 року, частково виходить за її межі, а за координатами поворотних точок окружної межі зазначених в матеріалах справи (а.с. 107) знаходяться в межах вищезазначеної земельної ділянки. За результатами проведеного обстеження об'єктів дослідження, експертом виявлено, що між земельними ділянками по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 згідно їх фактичного користування наявна стежка (прохід) мінімальна ширина якої становить - 0,95 м., а максимальна - 1,75 м. За результатами проведеного обстеження об'єктів дослідження, експертом виявлено, існування вздовж стежки між земельними ділянками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 багаторічних насаджень (дерев), які розташовані в тому числі і в межах відстані 5 метрів від стежки на земельній ділянці кадастровий НОМЕР_3 за її фактичним користуванням (а.с. 184-199 т. 1).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ст. 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов'язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Згідно зі ст. 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі, одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно із ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст. 155 ЗК України).

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішується земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Відповідно до п. 3.22 ДБН 360-92** "Містобудування. Планування міських та сільських поселень", у районах садибної забудови при потребі, крім вуличної мережі (розділ 7), слід формувати мережу внутрішньоквартальних проїздів. Ширина їхньої проїжджої частини з однією смугою руху приймається 3,5 м, з двома - 5,5 м. На односмугових проїздах передбачаються роз'їзди (п. 3.11). Довжина тупикових проїздів повинна бути не більше 150 м. Проїжджа частина тупикових проїздів повинна закінчуватися кільцевими об'їздами радіусом по осі проїзду не менше 10 м або майданчиками для розвороту розмірами 12 м х 12 м кожна. До житлових і громадських будинків слід передбачати проїзди завширшки 3,5 м на відстані не ближче 5 м від стін, придатні для проїзду пожежних машин.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в порушення ст.ст. 303, 315 ЦПК України, не перевірив фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наявним у справі доказам у їх сукупності. Зазначаючи про недоведеність позовних вимог, апеляційний суд не з'ясував чи порушено право позивача на здійснення володіння, розпорядження та користування її земельною ділянкою, внаслідок самовільно збудованого відповідачем фундаменту, не перевірив чи використовувалась спірна частина земельної ділянки, яка не була відведена жодній із сторін у встановленому законом порядку, як проїзд з урахуванням положень п. 3.22 ДБН 360-92** "Містобудування. Планування міських та сільських поселень", які передбачають наявність мережі внутрішньоквартальних проїздів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині усунення перешкод у користуванні власністю, апеляційний суд зауважував, що в судовому порядку не визнано недійсним та не скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку та рішення міської ради, на підставі якого цей акт був виданий, залишивши поза увагою, що з таких підстав позов не заявлявся.

Піддаючи критиці зміст протоколу про адміністративне правопорушення, складений 18 листопада 2011 року, акт обстеження земельної ділянки від 15 грудня 2012 року, план-схему земельної ділянки, постанову про накладення адміністративного стягнення, апеляційний суд зробив незрозумілий висновок про те, що захоплення відповідачем земельної ділянки відбулась зі сторони АДРЕСА_2, а не зі сторони АДРЕСА_2

Зазначаючи про те, що в суді апеляційної інстанції не знайшло свого підтвердження порушення позивачем права користування власною земельною ділянкою, апеляційний суд не надав належної оцінки змісту листа Головного управління Держкомзему у Чернівецькій області № Ф-324 від 21 листопада 2011 року (а.с. 10 т. 1), акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеного Головним управлінням Держкомзему у Чернівецькій області 03 листопада 2011 року (а.с. 36 т. 1), доданого до нього кадастрового плану земельної ділянки по АДРЕСА_2 (а.с. 37, т. 1), протоколу про адміністративне правопорушення, складеного 18 листопада 2011 року Головним управлінням Держкомзему у Чернівецькій області (а.с. 39, т. 1), акту обстеження земельної ділянки від 15 грудня 2011 року (а.с. 40, т. 1) та доданої до нього план-схеми земельної ділянки (а.с. 41, т. 1), постанові про накладення адміністративного стягнення від 15 грудня 2011 року (а.с. 42, т. 1), в яких зазначено, що відповідач самовільно приєднала до своєї земельної ділянки частину земельної ділянки із земель житлової та громадської забудови (землі загального користування, проїзд).

Апеляційний суд, зазначаючи про те, що проїзд до земельної ділянки позивача можливий з вул. Ізюмської, залишив поза увагою, що таке питання на розгляд експертизи не ставилось, оскільки не є предметом спору, при цьому не навівши жодних доказів на підтвердження такого висновку.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.