Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 4 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 10 грудня 2014 року,

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача неустойки за прострочення сплати аліментів.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 4 квітня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 30 952 грн неустойки за прострочення сплати аліментів за період з 23 лютого 2012 року по 5 лютого 2014 року згідно з рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 квітня 2012 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 10 грудня 2014 року заочне рішення суду першої інстанції змінено, зменшено розмір неустойки за прострочення сплати аліментів, які підлягають стягненню зі ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6, з 30 952 грн до 28 930 грн.

Не погодившись із вищезазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_7 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про стягнення меншої суми неустойки, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Змінюючи заочне рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір неустойки за прострочення сплати аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6, з 30 952 грн до 28 930 грн, апеляційний виходив із того, що судом першої інстанції правильно визначено період за який відповідач допустив прострочення сплати аліментів, проте невірно проведено розрахунок неустойки.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте висновки апеляційного суду не ґрунтуються на нормах матеріального, процесуального закону та не відповідають наявним у справі доказам.

Судами встановлено, що відповідно до рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 квітня 2012 року та виданого на його підставі виконавчого листа з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 стягнуто аліменти у розмірі 400 грн щомісяця на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_8, починаючи з 23 лютого 2012 року (а. с. 3).

Відповідно до довідки державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області заборгованість з виплати аліментів за період з 23 лютого 2012 року по 5 лютого 2014 року становить 7 200 грн (а. с. 4).

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка в своїх поясненнях до апеляційного суду та в касаційній скарзі (а. с. 51-52, 66-67) наводила розрахунки розміру неустойки по сплаті аліментів, відповідно до яких розмірі неустойки становить 26 870 грн.

Частиною 1 статті 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 303 ЦПК України апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, та і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

Стягуючи з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 неустойку за прострочення сплати аліментів у розмірі 28 930 грн, апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 11, 303 ЦПК України фактично вийшов за межі вимог заявлених позивачкою та необґрунтовано стягнув із відповідача неустойку в вищезазначеному розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Отже, оскільки зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов'язань має бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Відповідно до роз'яснення, що міститься у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , у рішенні щодо грошових зобов'язань має бути висновок суду про розмір грошових сум та детальний порядок його обчислення за кожною з вимог (стягнення процентів, пені тощо).

На вищезазначені вимоги матеріального та процесуального закону, апеляційний суд уваги не звернув, дійшовши висновку, що відповідачем за вересень та жовтень 2013 року було своєчасно та в більшому розмірі сплачено аліменти, апеляційний суд належним чином не визначив розмір зазначеної переплати та не встановив періоди до яких має бути вона зарахована, а тому припустився помилки у проведенні розрахунку розміру неустойки за прострочення сплати аліментів.

Враховуючи зазначене, рішення апеляційного суду не може залишатися в силі, допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 10 грудня 2014 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.