Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Мартинюка В.І., Наумчука М.І., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Львівського комунального підприємства "Тополя-406" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, зустрічним позовом ОСОБА_6 до Львівського комунального підприємства "Тополя-406" про визнання зобов'язання по оплаті за житлово-комунальні послуги недійсними, визнання зобов'язальних правовідносин в сфері надання житлово-комунальних послуг такими, що не склалися, та зустрічним позовом ОСОБА_7 до Львівського комунального підприємства "Тополя-406" про визнання дій незаконними та визнання боргу недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2014 року,

У листопаді 2012 року Львівське комунальне підприємство "Тополя-406" (далі - ЛКП "Тополя-406") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про солідарне стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, з урахуванням уточнених позовних вимог, станом на 01 березня 2014 року в сумі 30 256,68 грн, яка складається із заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території в сумі 10 538,50 грн, із заборгованості з теплопостачання в сумі 18 163,84 грн, з водопостачання та водовідведення в сумі 791,68 грн, за підігрів води в сумі 762,66 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі користуючись послугами позивача, оплату за надані послуги не вносили, у зв'язку з чим утворилася зазначена заборгованість.

У грудні 2012 року ОСОБА_9 звернулась до суду із зустрічним позовом до ЛКП "Тополя-406" та з урахуванням уточнених та доповнених позовних вимог просила визнати зобов'язання ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 перед ЛКП "Тополя-406" по оплаті за житлово-комунальні послуги за період з 1998 року до 31 серпня 2012 року в сумі 24 370,27 грн недійсними, визнати зобов'язальні правовідносини в сфері надання житлово-комунальних послуг між ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ЛКП "Тополя-406" за період з 01 листопада 2012 року до 01 листопада 2013 року, такими, що не встановились.

У березні 2013 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом до ЛКП "Тополя-406" та просив визнати дії останнього щодо нарахувань платежів за комунальні послуги на ОСОБА_10 за період з 1998 року до 2012 року незаконними; визнати дії ЛКП "Тополя-406" по зміні заднім числом власника квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_10 на ОСОБА_6 та видачі неправдивого розрахунку заборгованості від 28 січня 2013 року незаконним; визнати борг за житлово-комунальні послуги в сумі 26 170,04 грн на особовому рахунку НОМЕР_1 ОСОБА_10 - перед ЛКП "Тополя-406" недійсним.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23 червня 2014 року позов ЛКП "Тополя-406" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ЛКП "Тополя-406" за період з листопада 2012 року до березня 2014 року включно: 2 680,01 грн заборгованості за утримання будинку і прибудинкової території, 3 927,57 грн заборгованості за центральне опалення, 791,68 грн заборгованості за водопостачання та водовідведення, 762,66 грн заборгованості за підігрів води, а також 250 грн витрат по оплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог ЛКП "Тополя-406" відмовлено, в зв'язку з безпідставністю. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволено частково. Визнано дії ЛКП "Тополя-406" з нарахування плати за житлово-комунальні послуги незаконними та визнано недійсною заборгованість ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з оплати таких послуг за період до листопада 2012 року. У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ЛКП "Тополя-406" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ЛКП "Тополя-406" заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_1 станом на 01 березня 2014 року у загальному розмірі 30 256,68 грн, з яких 10 538,50 грн - за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, 18 163,84 грн - за послуги теплопостачання, 791,68 грн - за послуги водопостачання і водовідведення, 762,66 грн - за послуги підігріву води. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення первісних позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відповідачі за надані житлово-комунальні послуги проводили оплату частково, внаслідок чого за ними утворилась заборгованість зі сплати за такі послуги. Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, апеляційний суд зазначив, що позивачем за зустрічним позовом не було надано жодних доказів, передбачених Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) про невиконання чи неналежне виконання позивачем своїх обов'язків з утримання житла та наданню житлово-комунальних послуг. Крім того, апеляційним судом зауважено, що відповідачі із заявою про застосування строків позовної давності не звертались.

Проте повністю погодитись з такими висновками апеляційного суду не можна.

З матеріалів справи вбачається, що власниками квартири АДРЕСА_1 зазначено ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_7, відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру НОМЕР_2 (а.с. 58).

З довідки відділу ЖГ ЛКП "Тополя-406" № 4968 від 12 листопада 2013 року (а.с. 88), вбачається, що в згаданій квартирі зареєстровано 3 особи: ОСОБА_7, ОСОБА_6(співвласники), ОСОБА_8

Відповідно до розрахунку позивача заборгованість відповідачів за надані послуги станом на 01 березня 2014 року склала 30 256,68 грн, зокрема, заборгованість з квартплати в сумі 10 538,50 грн, з теплопостачання в сумі 18 163,84 грн, з водопостачання та водовідведення в сумі 791,68 грн, за підігрів води в сумі 762,66 грн. Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) (далі - Закон № 1875-IV від 24 червня 2004 року (1875-15) ) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим, ст. 4 Закону № 1875-ІV від 24 червня 2004 року передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України (254к/96-ВР) і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Водночас ч. 1 ст. 19 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 "Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" (529-2009-п) (далі - постанова № 529).

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, постанови № 529 (529-2009-п) вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року.

Разом з тим виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України, ст. ст. 3- 5 ЦПК України) можна дійти висновку про те, що в разі невизнання споживачем права виробника, (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Проте, сама по собі відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для відмови в позові про стягнення заборгованості за фактично надані послуги. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 560 "Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" (560-2005-п) затверджено типовий перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Відповідно до положень ст. 162 ЖК УРСР плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно з п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями власники приватизованого житла в багатоквартирних будинках (до них належать і власники квартир у кооперативних будинках та викуплених квартир) є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і повинні сплачувати свою частку витрат у загальних витратах на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі. Послуги з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій зобов'язані сплачувати як квартиронаймачі, так і власники викуплених та приватизованих квартир.

Відповідно до вимог ст. 360 Цивільного кодексу України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд в порушення ст.ст. 212- 215, 303, 315 ЦПК України, не з'ясував належним чином усіх фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення, не надав відповідної оцінки наявним у справі доказам в їх сукупності та дійшов передчасного висновку про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів за первісним позовом.

Взявши до уваги розрахунки заборгованості за утримання будинку та прибудинкової території, а також за житлово-комунальні послуги, надані ЛКП "Тополя-406", апеляційний суд не з'ясував належним чином за який саме період виникла зазначена заборгованість, і хто має нести вказані витрати, оскільки з наданих розрахунків вбачається, що на дату їх складання вже існувала заборгованість. Відповідач ОСОБА_6 зверталась до суду із клопотанням про витребування помісячних розрахунків заборгованості за період виникнення заборгованості (а.с. 101), проте вказане клопотання було залишено без уваги, а позивачем таких відомостей не надано. З попередження ЛКП "Тополя-406" (а.с. 114), виданого на ім'я ОСОБА_10 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року) вбачається, що заборгованість на 01 березня 2011 року становила 20 563,92 грн, з яких заборгованість за утримання будинку та прибудинкової території становила 8 416,98 грн, за споживання холодної води - 528,41 грн, гарячої води - 408,85 грн, за центральне опалення - 11 209,68 грн.

Апеляційний суд, зауважуючи у мотивувальній частині рішення про те, що відповідачі до суду із заявою про застосування строків позовної давності не звертались, не звернув належної уваги на письмові пояснення ОСОБА_8 (а.с. 122-123), у яких останній заявляє клопотання про застосування позовної давності.

Вирішуючи питання про солідарне стягнення заборгованості за утримання будинку та прибудинкової території та житлово-комунальні послуги, апеляційний залишив поза увагою, те, що солідарне стягнення такої заборгованості у даних правовідносинах законом не передбачено. Водночас не з'ясовано яким чином розподілено частки у власності спірної квартири, з урахуванням того, що один із співвласників ОСОБА_10 помер, даних про прийняття за ним спадщини матеріали справи не містять. Апеляційним судом не перевірено на підставі чого особовий рахунок НОМЕР_1 був переоформлений з ОСОБА_10 на ОСОБА_6, оскільки співвласником спірної квартири є також ОСОБА_7

Зазначаючи про те, що відповідачами за первісним позовом не надано доказів про невиконання або неналежне виконання ЛКП "Тополь-406" своїх обов'язків з утримання житла та наданню житлово-комунальних послуг, апеляційний суд залишив поза увагою, що позивачем в обгрунтування позовних вимог не надано доказів надання таких послуг, а також доказів того, що вони були отримані всіма споживачами, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 тривалий час перебуває за межами України і не є співвласником спірного майна.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.