Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Висоцької В.С.,

суддів: Гримич М.К., Кафідової О.В.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства "АктаБанк" про стягнення коштів, пені та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2015 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 16 травня 2013 року з відкритим акціонерним товариством "АктаБанк" уклала договори: про комплексне обслуговування карткового рахунку та банківської платіжної картки тарифний пакет "Зарплатний" та тарифний пакет "Накопичувальний". Відповідно до наданих банком виписок, на картковому рахунку тарифного пакету "Зарплатний", залишилися кошти у сумі 7 257,26 грн, а на рахунку тарифного пакету "Накопичувальний", - 24 276,73 грн. 26 серпня 2014 року та 27 серпня 2014 року позивач звернулася до банку із заявами про розірвання договорів про комплексне обслуговування карткового рахунку і банківської платіжної картки та договору про комплексне обслуговування карткового рахунку і банківської платіжної картки від 16 травня 2013 року, про те отримала відмову.

Зазначала, що відмовою у повернені коштів банк порушив її право, як споживача банківських послуг, а тому має сплатити пеню у розмірі 3 % відсотків від загальної вартості неповернутої суми, яка становить 2 838,06 грн та моральну шкоду, яку оцінила в 20 000 грн. Ураховуючи викладене на підставі вимог ст. ст. 1060, 1075 ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , просила стягнути грошові кошти у сумі 7 257,26 грн та 24 276,73 грн, пеню у сумі 2 838,06 грн та 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов залишено без задоволення.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд посилався на недотримання місцевим судом норм ч. 4 ст. 10 та ст. 11 ЦПК України.

Проте з повністю з таким висновком погодитися не можна, виходячи із наступного.

Установлено, що 16 травня 2013 року сторони уклали договір про комплексне обслуговування карткового рахунку та банківської платіжної картки та договір про комплексне обслуговування карткового рахунку та банківської платіжної картки.

Відповідно до умов п. 3.3.4 договорів, у разі відмови клієнта від подальшого обслуговування, банк зобов'язаний сплатити залишки коштів, що знаходяться на його карткових рахунках готівкою, або через касу банку, або переказати на рахунок, вказаний клієнтом.

У п. 6.3.1 вказаного договору сторони погодили, що днем припинення обслуговування картки є день подання до банку заяви про припинення дії картки, в тому числі заяви про закриття карткового рахунку, та її повернення.

25 серпня 2014 року представник позивача звернувся до банку із письмовою заявою про розірвання укладених договорів, видачу виписок про рух та залишок коштів, про повернення коштів із відсотками, нарахованими за час користування коштами, а 27 серпня 2014 року подав письмову претензію, у якій заявив про повторне розірвання вказаних договорів та про негайне повернення залишку грошових коштів.

Відповідно до пункту 7.1.2. статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу, як зазначено у ст. 1060 ЦК України, укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.

Тобто, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

З обставин справи вбачається, що постановою правління Національного банку України № 576 від 16 вересня 2014 року

ПАТ "Актабанк" віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 вересня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних строком на три місяці з 17 вересня 2014 року по 17 грудня 2014 року.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 2 цього Закону України ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Таким чином, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону України врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилався на те, що предметом даного спору є розірвання договорів банківських рахунків та повернення коштів, однак при вирішенні спору місцевим судом не була застосована норма закону, яка підлягала до застосування, а саме п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Зазначав, що даною нормою встановлено, що обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті, на яку посилався суд першої інстанції, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України.

Вирішуючи спір, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України (1618-15) на зазначені положення закону уваги не звернув; обмежився лише деякими фактичними даними і узагальнюючими фразами про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону. При цьому апеляційний суд узагалі не перевірив доводів апеляційної скарги; не навів ніяких мотивів ухваленого ним судового рішення та обставин, які б спростовували доводи скарги, та не зазначив, які норми права були судом застосовані

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.