6-318св15 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 20.05.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2014 року,

У червні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором від 17 липня 2007 року, у забезпечення якого з ОСОБА_4 було укладено договір поруки, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 11 607,22 швейцарських франків, що еквівалентно 100 034 грн 50 коп., яка підлягає стягненню в солідарному порядку з боржника та поручителя.

Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2014 року, позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором № CL-301/425/2007 від 17 липня 2007 року у розмірі 11 607, 22 швейцарських франків, що еквівалентно 100 034 грн 50 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 10 693,04 швейцарських франків, що еквівалентно 92 166 грн 52 коп., відсотків за користування кредитом у розмірі 914,18 швейцарських франків, що еквівалентно 7 878 грн 68 коп.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2014 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що через неналежне виконання боржником ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку як з боржника так і з поручителя.

Однак, з такими висновками судів повністю погодитися не можна, оскільки суди дійшли їх без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам ухвалені у справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Судами встановлено, що 17 липня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № CL-301/425/2007, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 17 748 швейцарських франків зі сплатою 8,99% річних строком до 17 липня 20913 року.

У забезпечення умов вказаного договору, того ж дня між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого остання взяла на себе на добровільних засадах зобов'язання відповідати перед кредитором за зобов'язаннями ОСОБА_3 у повному обсязі.

ОСОБА_3 зобов'язань за договором кредиту від 17 липня 2007 року щодо його своєчасного й повного погашення належним чином не виконував, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед ПАТ "ОТП Банк", унаслідок чого банк скористався передбаченим п. 1.9.1 ч. 2 кредитного договору правом про дострокове виконання боргових зобов'язань, про що листом-вимогою № 22-2/734482 від 2 листопада 2010 року банк повідомив поручителя - ОСОБА_4 (а.с. 128).

25 листопада 2011 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договір факторингу, згідно з яким ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором № CL-301/425/2007 від 17 липня 2007 року, укладеним з ОСОБА_3

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-53 цс 14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Як убачається з матеріалів справи, банк, скориставшись своїм правом на дострокове погашення всієї суми кредиту, направив відповідну вимогу відповідачу ОСОБА_4 у листопаді 2010 року (а.с. 128), та пропонував останній протягом 30 календарних днів з дати отримання вимоги виконати боргові зобов'язання позивальника за кредитним договором в повному обсязі.

Проте, вирішуючи спір, суди попередніх інстанції на порушення вимог ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України на вищевказані положення закону та обставини справи уваги не звернули, належним чином не перевірили доводи відповідача ОСОБА_4, не з'ясували коли саме банк вперше пред'явив вимогу до поручителя й, відповідно, належним чином не визначилися з датою спливу шестимісячного строку, встановленого для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов'язання, й наявністю підстав для припинення поруки, а відтак - дійшли передчасного висновку щодо задоволення позову в частині вимог до поручителя та наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_4 кредитної заборгованості солідарно з ОСОБА_3

Між тим, з'ясування зазначених обставин має суттєве значення для вирішення питання про дію чи припинення дії договору поруки.

Ураховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, оскільки судами при їх ухваленні допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи й відповідно до вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2014 року скасувати.

Справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором передати на новий розгляд до суду першої інстанції.