Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Мартинюка В.І., Наумчука М.І., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_9 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року,

У травні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення 250 тис. дол. США. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ОСОБА_7 отримав від позивача грошові кошти в розмірі 250 тис. дол. США, які було зафіксовано в національній валюті і становило 2 млн. грн, як фінансову допомогу строком на 7 місяців, про що свідчить розписка складена 16 жовтня 2009 року. Відповідач ОСОБА_8 поручилася за виконання ОСОБА_7 взятих зобов'язань, про що свідчить її підпис у розписці. Проте в обумовлений сторонами строк відповідачі грошових коштів не повернули. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідачів суму боргу за розпискою в розмірі 2 млн. грн, а також індекс інфляції за період прострочення повернення боргу в розмірі 190 800 грн, три проценти річних в розмірі 95 178,08 грн, що загалом становить 2 285 978,08 грн.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_9 просить ухвалені у справі судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що між сторонами у справі виникли правовідносини з приводу надання послуг, а не правовідносини з договором позики.

Проте повністю погодитися із висновками суду апеляційної інстанції не можна з таких підстав.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що 16 жовтня 2009 року ОСОБА_7 надав ОСОБА_6 розписку, про те, що він отримав від останнього грошові кошти в розмірі 250 тис. дол. США, що відповідає 2 млн. грн строком на 7 місяців, як фінансову допомогу (а.с. 4, 224а том 1).

Згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, судове рішення теж не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із роз'яснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" за № 14 від 18 грудня 2009 року (v0014700-09) вбачається, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, в порушення ст.ст. 212- 215 ЦПК України, на вказані положення закону уваги не звернув, не визначився належним чином з характером спірних правовідносин, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, не з'ясував належним чином обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення, зокрема, виходячи з того, що між сторонами склались правовідносини з надання послуг, оформлені у вигляді розписки, залишив поза увагою, що відповідач у цій розписці зауважив, що ці грошові кошти він отримав як фінансову допомогу. Натомість, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором, а таких умов розписка не містить.

Висновок суду першої інстанції про те, що мають місце правовідносини, які виникли з приводу надання послуг нічим не підтверджений, будь-якого договору на підтвердження цього сторони не надали, навпаки на підтвердження укладення договору позики позивачем наданий оригінал розписки.

Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що розписка також підписана і ОСОБА_10, яка до участі у справі не залучена. Разом з тим, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01 листопада 2010 року, зміненим рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 26 січня 2012 року (а.с. 138, т.2) в частині розміру стягнутої солідарно з ОСОБА_10, ОСОБА_8 за договором позики від 16 жовтня 2009 року суми боргу, стягнуто на користь ОСОБА_6 борг у розмірі 2 006 575,34 грн. Згадані судові рішення ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2012 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Частиною 1 ст. 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, судові рішення першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.