6-1041св15 Про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - 20.05.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області, служба у справах дітей виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2014 року,

В травні 2014 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк") звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 15 лютого 2008 року між ним та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 20 тис. доларів США з сплатою 12,90 % за користування кредитними коштами та з кінцевим строком повернення кредиту до 14 лютого 2028 року.

На забезпечення належного виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору, 15 лютого 2008 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

Позивач зазначав, що ОСОБА_3 належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 2 квітня 2014 року становить 29 808,96 дол. США та 135 739 грн 63 коп.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на вказаний предмет іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів та виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та проживають у спірній квартирі.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 листопада 2014 року позов задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 29 808,96 дол. США та 135 739,63 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру № 58 загальною площею 33,21 кв. м, житловою площею 17,36 кв. м по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності.

Виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Виконання рішення суду відстрочено на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ПАТ АБ "Укргазбанк" просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак висновки судів не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, з наступних підстав.

Судами встановлено, що 15 лютого 2008 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредитні кошти у розмірі 20 тис. доларів США з сплатою 12,90 % за користування кредитними коштами та з кінцевим строком повернення до 14 лютого 2028 року (а.с. 7-10).

15 лютого 2008 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (а. с. 11-15).

Із матеріалів справи вбачається, що загальна площа іпотечної квартири АДРЕСА_1 становить 33,21 кв.м (а.с. 11, зворот).

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 грудня 2010 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором, яка станом на 8 липня 2010 року складала 20 785 доларів США та 9 260 грн (а.с. 5).

Із розрахунку заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2008 року вбачається, що станом на 2 квітня 2014 року заборгованість становить 29 808,96 дол. США та 135 739,63 грн (а. с. 21-24).

Судами встановлено, що у власності відповідачів не заходиться інше нерухоме житлове майно, а також спірна квартира використовується останніми як місце постійного проживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ АБ "Укргазбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд не врахував, що Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті" (1304-18) не встановлено, що іпотека припиняється, лише встановлено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Зі змісту ст. 3 вказаного Закону вбачається, що він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Чинність зазначеного Закону (1304-18) на час ухвалення рішення є підставою, у разі задоволення позову за наявності для цього підстав, для визначення порядку його виконання, зокрема вказівка на те, що рішення не підлягає примусовому виконанню на період чинності вказаного Закону (1304-18) .

Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про неможливість ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в період дії цього Закону (1304-18) .

В свою чергу, суд першої інстанції, задовольняючи частково позов в частині виселення відповідачів із квартири АДРЕСА_1 та посилаючись на Закон України "Про іпотеку" (898-15) , Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті" (1304-18) , непогашену кредитну заборгованість ОСОБА_3 перед банком та відсутність доказів правомірної реєстрації ОСОБА_4 у вказаній квартирі, дійшов передчасного висновку про необхідність виселення останніх з житлового приміщення.

За змістом частини 1 статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у ст. 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку".

Так, згідно із частинами першою, другою ст. 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх

мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже, вищевказані норми законів були залишені поза увагою як судом першої інстанції так і апеляційним судом, разом з тим, судами також не було встановлено чи була вказана іпотечна квартира придбана за рахунок отриманих ОСОБА_3 кредитних коштів, адже за змістом вищевказаних норм особам, які виселяються з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Враховуючи викладене, суд першої та апеляційної інстанцій, на порушення вимог частини 4 статті 10, частини 1 статті 31, частини 1 статті 137 ЦПК України не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, чим допустили порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Судові рішення не можуть залишатися в силі, оскільки ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому згідно з частиною 2 статті 338 ЦПК України підлягають скасування з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 листопада 2014 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до Кіровського районного суду м. Кіровограда.