Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого

спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Висоцької В.С.,

суддів: Гримич М.К., Кафідової О.В., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2014 року,

У липні 2011 року ОСОБА_5 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 22 серпня 1992 року по 01 грудня 2009 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, у якому мають дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач зазначила, що до досягнення дочкою повноліття відповідач сплачував аліменти на утримання дочки. З вересня 2008 року ОСОБА_7 навчається в Одеському технічному коледжі Одеської національної академії харчових технологій, термін навчання до - 30 червня 2012 року. У подальшому в Одеській національній академії харчових технологій, термін навчання - до 30 червня 2015 року. Позивач вказувала, що відповідач матеріальної допомоги на утримання дочки не надає, а вона не має змоги самостійно утримувати дочку, у зв'язку із чим, уточнивши позовні вимоги, просила суд ухвалити рішення, яким стягувати з ОСОБА_6 аліменти на доньку у розмірі ј частки з усіх видів доходу.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 березня 2013 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Ухвалено стягувати з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частки зі всіх видів заробітку (доходів) щомісячно починаючи з 04 липня 2011 року та до закінчення навчання чи до досягнення нею 23 років залежно, що настане раніше.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2014 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9 - задоволено, скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог. Крім того, зазначив, що відповідачем позов визнано.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону. При цьому доказам, поданим сторонами, судом надана належна правова оцінка (ст. 212 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позов є недоведеним, оскільки у матеріалах справи відсутні відомості про стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів та дитини, не перевірена можливість відповідача надавати допомогу повнолітній дочці. Крім того, зазначив, що відповідач також є батьком малолітньої дитини, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, на якого також сплачує аліменти. Також суд зазначив, що дочка, на яку позивач просила стягнути аліменти, є повнолітньою, дієздатною особою, а тому саме вона повинна бути позивачем у справі.

Проте погодитись із такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що з 22 серпня 1992 року по 01 грудня 2009 року ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, у якому мають дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З вересня 2008 року ОСОБА_7 навчається в Одеському технічному коледжі Одеської національної академії харчових технологій, термін навчання до - 30 червня 2012 року. У подальшому в Одеській національній академії харчових технологій термін навчання - до 30 червня 2015 року .

Згідно зі ст. 198 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Частиною 1 ст. 199 СК України передбачено, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають самі дочка, син, які продовжують навчатися, а також той із батьків, з яким вони проживають.

Як роз'яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) (далі - постанова), обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Згідно зі ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням мирового судді судової ділянки № 64 Санкт-Петербурга було стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, щомісячно у розмірі 1/6 частини заробітку та/чи іншого виду доходу починаючи з 03 квітня 2014 року та до повноліття дитини (а. с. 133).

ОСОБА_6 з 05 травня 2014 року працює на посаді монтажника холодильного обладнання в ТОВ "Балтик Мастер", його щомісячна заробітна плата становить 11 000 російських рублів (а. с. 105).

Разом з тим суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України на вказані вимоги закону уваги не звернув, не врахував, що ОСОБА_6 офіційно працевлаштований, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про відмову у стягнення аліментів в повному обсязі.

Крім того, посилання апеляційного суду на те, що позов пред'явлено неналежною особою, суперечить положенню ч. 3 ст. 199 СК України.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 20 постанови, відповідно до ч. 3 ст. 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають самі дочка, син, які продовжують навчатися, а також той із батьків, з яким вони проживають. У разі заявлення позову одним із батьків суд може залучити до участі у справі (якщо залежно від її обставин визнає необхідним) повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися і на користь яких у зв'язку з цим стягуються аліменти.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_5

Апеляційний суд зазначені норми закону не врахував та дійшов помилкового висновку про скасування рішення районного суду.

Таким чином, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 212 ЦПК України та ухвалене згідно із законом.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2014 року скасувати, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 березня 2013 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.