Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Хопти С.Ф.,

суддів: Гулька Б.І., Штелик С.П.,

Черненко В.А., Журавель В.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Красноградського району Харківської області в інтересах держави в особі Красноградської міської ради Харківської області до ОСОБА_3, третя особа - Державна екологічна інспекція у Харківській області, про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення земельної ділянки до придатного до використання стану за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 14 листопада 2014 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2015 року,

У серпні 2014 року прокурор звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що під час прокурорської перевірки дотримання земельного законодавства було встановлено, що ОСОБА_3 на підставі його заяви про погодження місце розташування тимчасових споруд по АДРЕСА_1 виконавчим комітетом Красноградської міської ради Харківської області 22 травня 2013 року прийнято рішення № 103, яким визначено місце розташування тимчасових споруд орієнтовною площею 1 500 кв.м та погоджено їх розміщення відповідно до комплексної схеми та технічної документації. Після виготовлення відповідних паспортів прив'язки ОСОБА_3 приступив до використання земельної ділянки шляхом спорудження тимчасових споруд.

Разом із тим ОСОБА_3 незаконно використовує 667,8 кв.м земельної ділянки під тимчасовим спорудами, будівництво яких не закінчено. Документів, що посвідчують право власності чи право користування цією частиною земельної ділянки під спорудами, відсутні, що згідно зі ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" є самовільним захопленням земельної ділянки.

З урахуванням наведеного прокурор просив зобов'язати ОСОБА_3 звільнити самовільну зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу збудованих споруд та привести цю земельну ділянку у попередній стан, придатний для її використання.

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 14 листопада 2014 року позов прокурора Красноградського району Харківської області задоволено. Зобов'язано ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 667,8 кв.м, розташовану по АДРЕСА_1 шляхом демонтажу самовільно збудованих споруд. Зобов'язано ОСОБА_3 привести зазначену земельну ділянку площею 667,8 кв.м у попередній стан, придатний для використання. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2015 року рішення районного суду змінено. Виключено з резолютивної частини рішення суду речення про зобов'язання ОСОБА_3 привести земельну ділянку площею 667,8 кв.м у попередній стан, придатний для використання. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову прокурора відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов прокурора, суд першої інстанції виходив із того, що Красноградська міська рада Харківської області не приймала рішення про передачу ОСОБА_3 у власність чи користування земельну ділянку, загальною площею 667,8 кв.м, яка знаходиться на АДРЕСА_1. Отже, відповідача зобов'язано звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу самовільно збудованих споруд.

Апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду, виключивши з резолютивної частини рішення суду зобов'язання ОСОБА_3 привести земельну ділянку у придатний для використання попередній стан. При цьому також послався на те, що рішення виконавчого комітету Красноградської міської ради Харківської області від 22 травня 2013 року № 103 не давало підстав ОСОБА_3 для будівництва металевих конструкцій нежитлових будівель.

Проте повністю погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що 11 квітня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до Красноградського міського голови із заявою про погодження місця розташування тимчасових споруд по АДРЕСА_1.

На підставі цієї заяви виконавчим комітетом Красноградської міської ради Харківської області 22 травня 2013 року прийнято рішення № 103, яким ОСОБА_3 погоджено визначене ним місце для розміщення тимчасових споруд у м. Краснограді орієнтовною площею 1 500 кв.м та погоджено їх розміщення відповідно до комплексної схеми та технічної документації.

Судом також встановлено, що після виготовлення відповідних паспортів прив'язки ОСОБА_3 приступив до використання земельної ділянки та спорудив тимчасові споруди.

Задовольняючи позов, суд виходив лише із довідки від 3 липня 2014 року, складеної державним інспектором з охорони навколишнього середовища Харківської області (а.с. 18), з якої вбачається, що ОСОБА_3 здійснив самовільне зайняття земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 667,8 кв.м.

Разом із тим, у порушення ст. ст. 57- 59, 212- 214 ЦПК України суди не дали належної правової оцінки зазначеному доказу на предмет його відповідності вимогам належності та допустимості доказів.

При цьому згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельних ділянок - це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж в натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 10 цього ж Закону України державний інспектор у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотримання вимог законодавства України про охорону земель має право складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

У порушення цих вимог суд послався на довідку державного інспектора, не зазначивши чи є належним доказом за пред'явленими позовними вимогами і, яка, крім того, не відповідає також п 6.1 Порядку планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25 лютого 2013 року № 132 (z0412-13) . Зокрема, у довідці відсутня інформація про відповідність місця розташування та меж земельної ділянки, ліній, визначених у документах, які посвідчують право користування земельною ділянкою, фактичним лініям на місцевості.

Крім того, відповідно до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244 (z1330-11) , комплексна схема розміщення тимчасової споруди та архітип розробляються за рішенням сільської, селищної, міської, районної ради суб'єктом господарювання, який має ліцензію на використання проектних робіт, або архітектором, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, та затверджується рішенням (розпорядженням, наказом) виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації.

Підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки.

Строк дії паспорта прив'язки визначається органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або районної державної адміністрації відповідно до генерального плану, плану зонування та детального плану територій та з урахуванням строків реалізації їх положень.

Після розміщення тимчасової споруди замовник подає до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або відповідної районної державної адміністрації письмову заяву у якій зазначає, що він виконав вимоги паспорта прив'язки.

У порушення ст. ст. 214, 316 ЦПК України апеляційний суд наведеним вище нормам права уваги не надав, не звернув уваги на те, що у відповідача наявні паспорт прив'язки, схема благоустрою та технічні характеристики (а.с. 12-16) на здійснення ним будівництва тимчасових споруд, а також рішення Красноградської міської ради Харківської області від 22 травня 2013 року № 103 "Про погодження розміщення цих споруд".

Матеріали справи не містять безспірних та допустимих доказів самовільного захоплення ОСОБА_3 частини земельної ділянки, на яких він збудував тимчасові споруди, оскільки відсутні розмежування ліній земельної ділянки відповідно до паспорту прив'язки з лініями земельної ділянки, яку прокурор вважав, як самовільну зайнятою відповідачем.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, апеляційним судом не встановлені, його рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.