Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Касьяна О.П.,

суддів: Дербенцевої Т.П., Нагорняка В.А.,

Маляренка А.В., Остапчука Д.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання договору поруки недійсним, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення апеляційного суду Рівненської області від 08 грудня 2014 року,

У березні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") про визнання договору поруки недійсним.

Позивач посилався на те, що рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 24 листопада 2011 року задоволено позов ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та стягнуто солідарно зі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитом у сумі 114 162 грн та судові витрати у сумі 963 грн 20 коп. Підставою для задоволення вказаного позову став договір поруки № Ф1-06/47385-976п, укладений 13 вересня 2006 року між Банком "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_3

Позивач зазначав, що він вказаний договір поруки не підписував, а тому просив визнати його недійсним.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 жовтня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 08 грудня 2014 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 жовтня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним договір поруки від 13 вересня 2006 року № Ф1-06/47385-976п, укладений між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_3

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення апеляційного суду вказаним вимогам не відповідає.

Судами встановлено, що рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 24 листопада 2011 року, яке залишено без змін в частині стягнення боргу рішенням апеляційного суду Рівненської області від 02 листопада 2012 року, позов ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено, стягнуто солідарно зі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитом у сумі 114 162 грн та судові витрати у сумі 963 грн 20 коп.

Згідно з висновком експерта від 01 серпня 2014 року № 496 підпис, розміщений у графі "За поручителя ОСОБА_3." у договорі поруки від 13 вересня 2006 року № Ф1-06/47385-976п, виконано не ОСОБА_3, а іншою особою.

Відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 про претензії з боку банку до нього було відомо з 21 жовтня 2009 року, оскільки ним особисто була подана до суду заява, датована 21 жовтня 2009 року, згідно з якою він не наполягав на повному фіксуванні судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у даній цивільній справі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив з того, що саме з моменту набуття рішенням суду першої інстанції законної сили з 02 листопада 2012 року у позивача виникло право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки саме з рішення суду позивач достеменно дізнався про порушення своїх прав.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідно до положень ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як вбачається з матеріалів справи, у липні 2009 року ВАТ "Банк "Фінанси та кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", звернулось до суду з позовом до боржника ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

21 жовтня 2009 року ОСОБА_3 була подана до суду заява, в якій він не наполягав на повному фіксуванні судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у даній цивільній справі.

Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 24 листопада 2011 року, залишеним без змін в частині стягнення заборгованості рішенням апеляційного суду Рівненської області від 02 листопада 2012 року, позов банку задоволено, стягнуто солідарно зі ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_3 заборгованість за кредитом у сумі 114 162 грн та судові витрати у сумі 963 грн 20 коп.

Суд апеляційної інстанції посилався на те, що право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав у ОСОБА_3 виникло з моменту набуття рішенням суду першої інстанції законної сили - з 02 листопада 2012 року.

Разом із тим суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 про претензії з боку банку до нього було відомо з 21 жовтня 2009 року, належним чином не встановив моменту виникнення у ОСОБА_3 права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 08 грудня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.