Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мартинюк В.І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - ОСОБА_3, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7, Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та договору дарування, встановлення фактів, що мають юридичне значення та продовження строку на прийняття спадщини,

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7, Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та договору дарування, встановлення фактів, що мають юридичне значення та продовження строку на прийняття спадщини.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 березня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 в особі представника - ОСОБА_3, просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 березня 2015 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, позивач у суді не довела обставин, які свідчили б про поважність причин пропуску строку на прийняття спадщини за законом, наведені позивачем обставини відповідно до приписів ст. 212 ЦК України не свідчать про поважність причин пропущення нею строку для прийняття спадщини.

Таким чином, оскільки у позивача відсутнє право на спірне спадкове майно, суди правильно вважали, що прийняття ОСОБА_4 та ОСОБА_8 спадщини, отримання ними відповідних свідоцтв, укладення угод щодо спадкового майна не порушують права позивача.

Такі висновки судів відповідають обставинам справи та ґрунтуються на доказах, яким дана правильна оцінка.

Під час вирішення спору судами правильно визначено характер спірних правовідносин, правильно визначено норму права, яка регулює спірні правовідносини, та надано належну оцінку усім доказам, зібраним у справі.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Із матеріалів касаційної скарги та змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Керуючись ст. 328 ЦПК України,

Відмовити ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7, Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та договору дарування, встановлення фактів, що мають юридичне значення та продовження строку на прийняття спадщини.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.